Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 липня, 2011

Національна солідарність

Національна солідарність – це здатність суспільства виступати єдиним суб’єктом історії, забуваючи про внутрішні суперечності і відмінності. «Нація – це велика солідарність» - заявив якось французький історик Ернест Ренан. Але в ім’я чого люди мають забувати про свої чвари? Що надихає людей на ці моральні зусилля і робить суспільство солідарним?

«Нація – це велика солідарність» - заявив якось французький історик Ернест Ренан. З часом це виявилося чи не найбільш влучним її визначенням. Дійсно, усвідомлюючи себе нацією, суспільство бачить себе солідарною спільнотою, об’єднаною спільним походженням та історичною долею. Історичну долю можна описати як вектор, початок якого губиться в пітьмі минулих віків, а кінець – в тумані віків прийдешніх.

Будь-яка національна історія – це завжди проект спільного минулого, сконструйований професійними істориками відповідно до поточних політичних потреб держави (вірніше, політичної еліти). Хтось почує в цьому нотки цинізму, та дарма. Самі нації почали формуватись якихось двісті-триста років тому завдяки цілеспрямованій праці еліт, що переслідували цілком прагматичну мету: створення нової суспільної солідарності замість зруйнованих солідарностей феодальної епохи. Тому боротьба за ту чи іншу версію історії – це боротьба «рукотворних» концептів (за якими стоять політичні цілі і угруповання), а не маніхейське змагання Правди з Кривдою.

Конструювання національних історій є конструюванням підстав для солідарності. В дзеркалі національної історії суспільство (досить суперечлива і диференційована сукупність соціальних суб’єктів) бачить себе єдністю, пронесеною крізь століття випробувань і боротьби. Завдяки історикам над нами тяжіє відповідальність за збереження здобутків «славних прадідів великих», спогади (часто фальшиві) про спільні злети і падіння, а також міфологізовані уявлення про спорідненість всіх членів нації. Всіма цими «аргументами» історія переконує нас, що наша єдність не є результатом збігу історичних обставин і геополітичних ігрищ провідних держав світу.

Отже, історія так-сяк пояснює теперішню єдність, але не наповнює її змістом. Та й спонукальна сила минулого досить обмежена. По-перше, вона діє не на всіх. Треба провести над собою велику роботу по «зануренню в контекст», аби відчути себе «спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба». По-друге, історичні аргументи мають обмежений термін придатності. Чимдалі постаті і події відсуваються в минуле, тим невблаганно слабшає їхній вплив на суспільну свідомість. Через ставлення до «партизанки» УПА українці все ще сваряться, а от Сірко і Святослав вже сприймаються скоріше персонажами фентезі, аніж реальними політичними і віськовими лідерами нашого народу. Тому для солідаризації суспільства однієї історії замало.

А наповнити змістом теперішню солідарність може лише проект спільного майбутнього. Суспільство не може жити змістами минулого, позаяк людське життя в хронологічному сенсі – це рух в майбутнє, а не до трипільських глечиків. Ефективно просуватися вперед за орієнтирами, що знаходяться позаду, не вийде. Та й не надто хочеться. Середньому українцю відпущено шість-сім десятиліть життя, половину з яких він (або ще, або вже) не здатен до активної діяльності. Решту часу майже повністю «з’їдають» родина і робота. Тому співвітчизник ліпше поїде сапати свої шість «соток» на дачі, аніж мітингувати за визнання чергової нафталінної нісенітниці.

Ніщо так ефективно не солідаризує суспільство, як спільна діяльність, причому байдуже яка: підготовка світової революції, анексія сусідньої держави чи побудова Царства Божого в окремо взятій країні. По-перше, одночасне суспільне напруження дає безпосереднє відчуття єдності і спільності долі. «Нібито я потрапив до плавильного казана», «це змішує всі кольори палітри, руйнує ієрархії… поглинає їх і відносить у динамічному потоці» - в таких висловах описував свій досвід солідарності німецький солдат-філософ Ернст Юнгер. «Було відчуття братства, такого єднання, немов розряд току, який пронизував тебе з ніг до голови» - згадував про «помаранчевий» Майдан один з його учасників. Подібні відчуття мотивують і надихають до єднання незміримо сильніше, ніж найдраматичніші історичні сюжети.

По-друге, проект майбутнього відкриває для людей спільну перспективу, вказує, в ім’я чого слід припинити усобиці. «Варвари підкорилися Риму… бо слово «Рим» обіцяло участь у великому життєвому подвизі, де кожен міг знайти собі місце» - писав іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет і був абсолютно правий. Солідарність не може триматися на самих лише емоціях, якими б захоплюючими і сильними вони не були, вона потребує сенсу, конкретної мети.

Здавалося б, це очевидна і заїжджена думка. Політичні діячі та різного роду аналітики постійно твердять, що Україну має об’єднати прагнення добре їсти і гарно відпочивати, жити в добробуті і т.п. Але подібність життєвих потреб – не підстава для єднання, бо ковбаса створює ситість, а не солідарність. Тому проект майбутнього не може будуватися навколо побутово-«шлункових» задач. Юрій Липа, один з найсвітліших українських умів минулого століття, чорним по білому писав, що «почуття солідарності…. у найбільш сильному своєму вияві зв’язане з поняттям власної, своєрідної місії». Простіше кажучи, українці відчують своє братерство, коли будуть створювати Балто-Чорноморський союз або готуватися до колонізації Місяця, а не коли історики доведуть, що підпілля ОУН було не лише у Львові, а й в Луганську. З цього виходить парадоксальна, на перший погляд, думка: внутрішня солідарність нації формується її зовнішніми устремліннями. Зовнішніми – бо будь-які помітні суспільні проекти виходять за межі існуючої політичної, соціальної, економічної та культурної дійсності.

 «А чи можна замиритися якось інакше, без всіляких там Місій, проектів і національних авантюр?» - поцікавиться читач. Відповідаю: ні, не можна. Солідаризація суспільства і його перетворення на націю неможливі за відсутності великих завдань. Національна солідарність не навіюється моралізаторськими промовами, а виплавляється в спільній роботі всіх суспільних груп, верств і одиниць. І чим запеклішою і тривалішою буде ця боротьба, тим міцніше тиснутимуть одне одному руку тернополяни і донеччани, кияни і одесити.

Здавалося б, автор знову повторює банальності. Наші політики (а саме вони мають конструювати національне майбутнє) вже всі вуха продзизчали своїми мантрами про «безальтернативний шлях євроінтеграції», «досягнення світових стандартів життя» і т.д. Безсумнівно, цілі достатньо великі і достатньо благородні, аби об’єднати суспільство. Але об’єднують не слова, а дії. Кому ж тоді вірити? Хто не просто говорить, але й робить? Як відрізнити справжніх національних провідників від «майстрів популістського жанру»? В нашому мінливому віртуалізованому світі єдиним надійним критерієм залишається незаперечний в своїй очевидності факт. Справжні провідники, які за словом мають діло, не будуть непомічені. Нам не треба буде вірити, бо ми знатимемо. Знатимемо, що боротьба з корупцією дійсно іде, бо корупціонери один за одним пересідають зі шкіряних крісел на залізні нари. Знатимемо, що покращення життя дійсно відбувається вже сьогодні, бо бачитимемо це в своїх гаманцях. Знатимемо, що ми рухаємося до мети, бо мінятимуться наші життєві шляхи і навколишній ландшафт. А допоки навколо лунає лише балаканина, не будемо на неї відволікатися. Спробуємо просто вижити.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено