Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2011

Сила чи безсилля?

Післяслово до 9 травня

Місяць після львівських подій 9 травня видався плідним на публікації з цього приводу. Думки розділились: хтось казав, що застосування фізичної сили проти заїзджих "червонопрапорників" було вигідне передусім їм же, хтось навпаки - казав що це був єдиний спосіб не допустити ганьби для "українського П'ємонту". Зрештою, цю подію охрестили навіть "провокацією, на яку неможливо було не піддатись": мовляв не поб'єш їх - скажуть, що ми (львів'яни, "свідомі" українці) слабаки, а поб'єш - скажуть, що ми фашисти. То хай краще називають "фашистами" ніж "слабаками"!

Поміркуймо: на чиєму ж боці сила? Виходить, що достатньо кільком десяткам зальотних кремлефілів приїхати до Львова з червоним прапором - як місцеві "свідомі" опиняються в безвиході. Легко якось вас у безвихідь загнати, панове.

Колись англійський сатирик Сіріл Паркінсон описав основний симптом майже не виліковної хвороби установ: коли всі в установі працюють абияк, але при цьому залишаються цілком задоволеними плодами своєї праці. Тобто - третьосортність стає нормою. Щось подібне можемо побачити і в нашому випадку: замість розробити якісний спосіб "відповіді Чемберлену" - націоналістичні "бійці" просто обирають один з двох передбачених ворогом сценаріїв (допустять або поб'ються). Звісно, якісний сценарій потребує мудрості політичного керівництва правих партій, розуміння сучасної інформаційної ситуації та прагнення організувати справу так, щоб не зашкодити іміджу України та українського націоналізму.

Звісно, важко вимагати щось подібне від партії, один з лідерів якої дозволяє публічні антисемітські заяви. Але дивно, що коли ця або інші партії та організації діють згідно з одним із розроблених ворогом сценаріїв - їхні дії всерйоз вважають проявом сили, або навіть кажуть, що вони захистили "честь Львова".

Яким чином можна було захистити честь Львова насправді? Ну, наприклад, якби проти кількох сотень "червонопрапорників" на вулиці міста вийшли сотні тисяч львів'ян з національними прапорами та жалобними свічками. Можна було б розробити спеціальний значок до цього дня, на якому була б перекреслена гітлерівська свастика сплетена зі сталінським серпомолотом. Переконаний: така масова антитоталітарна акція перекреслила б усі потуги новітніх сталіністів і створила б сприятливу "картинку" для телебачення.

Те, що замість цього відбулася бійка кількох сотень радикалів, є однозначним проявом слабкості львівських національно-патріотичних структур: або ж інтелектуальної (не змогли придумати нічого краще) або ж організаційної (сто тисяч громадян зібрати неспроможні).

Зрештою, сто тисяч прихильників Сталіна десь у Донецьку чи Одесі теж навряд чи хтось збере. От і доводиться тамтешнім радянським націоналістам "мишкувати" організовуючи провокації у Львові. Так ото і розмінюються на дріб'язок що одні що другі, створюючи одне одному конкуренцію хіба що у власній неефективності.

Третій сорт став основним гаслом суспільного простору України. В столиці громадські організації проводять спільну акцію, на яку приходить 300 осіб, всі дружно самі собі брешуть, що прийшло 2000 - і лишаються задоволені самі собою. Опозиційні партії зганяють кілька десятків проплачених активістів - і називають це громадянською відсіччю антинародному режимові. Дехто навіть намагається робити перформенси - але і задумка і виконання зазвичай настільки банальна і примітивна, що "клювати" на таке "мистецтво" можуть хіба що спраглі бодай за якоюсь дією українські новиннєві аґенції.

Подивитись хоча б на поліграфічну продукцію, що продукується нашим громадсько-політичним середовищем. Жодної новизни, жодних оригінальних задумів - переважно банальність та пафосність різної концентрації.

Звісно, що комусь на такому фоні навіть львівська бійка може видатись "героїчним вчинком". Однак загального стану речей це не міняє: політичні партії та громадські рухи в Україні - слабкі, вони функціонують або на грошовій основі або на адміністративному ресурсові. Втім, це непрофесійність майже відсутнього громадянського суспільства з лишком компенсується професійністю корумпованої бюрократії.

Сіріл Паркінсон вважав, що хвора установа, котра живе в режимі "нам більшого не треба" може вилікуватись завдяки чудодійному лікарському засобу "а можна й краще!" Питання в тому, хто перший застосує цей засіб на українському громадсько-політичному полі - "наші" чи "воріженьки"...



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено