Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 червня, 2011

Вигнання з раю

Як засвідчує американський досвід, розвиток вільної журналістики на місцевому й регіональному рівнях і формування класу підприємців – це два паралельні процеси

«Коли ми телефонуємо до міської адміністрації, вони там нас справді бояться, але з нами розмовляють, не наважуються кидати слухавку», – так виконавчий редактор регіонального онлайн-видання Voice of Orange Countyу Південній Каліфорнії Девід Вошбурн описує щоденну співпрацю з місцевим чиновництвом своїх журналістів. Це неприбуткове електронне видання журналістських розслідувань – справжній вартовий пес демократії. Заходиш на його сторінку, а там такий драйв незадоволення наявним станом справ: розслідування конфліктів інтересів у місцевих адміністраціях, сумнівних бізнес-зв’язків мера містечка Санта-Ана, з’ясування причин того, чому в північній частині округу обмаль парків і дітям немає, де гратися, тощо. І взагалі складається враження, що з Каліфорнією щось негаразд.

Неприбутковість Voice of Orange County– це не констатація економічної безперспективності, а законом визначений статус. Видавці від початку не ставили собі за мету отримати прибуток, а отже, можуть отримувати гранти й пожертвування як неприбуткова організація, що працює на благо місцевих громад. Нині видання фінансує місцева асоціація найманих працівників. Ідеться про серйозну, виважено агресивну журналістику, що регулярно розворушує чиновницькі осища.

А ось інший приклад: платформа новин Moore Monitorу містечку Мур, що належить до великої міської конгломерації навколо Оклахома-сіті. Під велемудрим терміном «платформа новин» криється інтегрований медіа-проект: веб-портал, щотижнева газета й айпед- та айфон-версії Moore Monitor. Тут акцент робиться на мобільності журналістів, технологіях і читабельності контенту. Такої журналістської твердості й наступальності, як у VoiceofOrangeCounty, тут немає. Видання фокусується на людських історіях. Сила людського прикладу, як відомо, найнездоланніша з усіх земних сил. Живе MooreMonitorз реклами і передплати, вартість якої становить $5 на місяць.

Усе це в Америці називається «ком’юніті журналістикою», тобто журналістикою, що працює для місцевої громади, але аж ніяк не місцевої адміністрації. Вона має бути або вартовим місцевої демократії, або читабельним форумом людських історій і доль, а краще, коли читабельність і розслідування поєднуються в одне ціле. Здебільшого такі видання мають два основні джерела фінансування: рекламу, переважно великі повідомлення на шпальту й розворот, які їм забезпечують до 80% прибутку, та передплату – решта 20%. Місцевий середній клас – підприємці, що розміщують свою рекламу, – це їхня основна опора та надія. Допоки ці люди тримаються на плаву, впевнено почуваються й журналісти. Крім підприємців, рекламу розміщують громадяни, освітні заклади тощо. Приклад VoiceofOrangeCountyє радше винятком з погляду моделі фінансування, але це теж варіант – можливість отримати статус неприбуткової організації з усіма відповідними фіскальними імунітетами.

Закриваючи веб-сторінку VoiceofOrangeCountyчи MooreMonitor, стає страшно взяти для порівняння яку-небудь районну українську газету, яка за кількістю аудиторії та своєю медійною місією ідентична згаданим ком’юніті-виданням. Страх охоплює від буколічного раю, який панує на сторінках, приміром, добре знайомого автору «Тульчинського краю». Передруки нормативних актів місцевої держадміністрації, інертне відстеження подій, звіти, звіти, цифри, цифри. Логічно, що розслідувань – нуль. Цікавих людських історій замало й часто без креативу. Опінії, відмінні від чиновницьких, – вічне наближення до нуля. Сучасних медіа-технологій немає. Ось тоді-то, скажімо, відбулася така-то освітянська нарада, виступили ті-то, були присутніми ті-то. Порахували школи з туалетами надворі просто неба, школи з обладнаними туалетами всередині, школи з грипозно-вітрогонними вікнами й з металопластиковими. Перших, як завжди, більше. Прекрасно! Приміром, у цій газеті довелося натрапити на передрук витримок з інтерв’ю віце-прем’єр-міністра Бориса Колесникова «Дзеркалу тижню». І одразу можна було не сумніватися, що всі найконтроверсійніші моменти інтерв’ю збігаються з трикрапкою в передруці. Й надворі був не 1937-й, не 1950-й, не 1972-й, а 2010-й! У виданнях, що повністю або частково фінансуються районними чи обласними держадміністраціями, не було б нічого аж такого страшного, якби в місцевих громад були альтернативи, був би вибір регіональних неприбуткових чи комерційних видань.

Важко засуджувати конкретних людей, які працюють у таких рудиментарних виданнях ще з радянських часів. Вони й досі мають читацькі аудиторії, що складаються переважно з людей старшого віку. Зрозуміло, що це проблема системна, потрібно не забувати про всіх тих журналістів у регіонах, маленьких містах, які давно працюють за сучасними медійними схемами в складних українських реаліях. Можна наводити успішні приклади україномовного Порталу неполітичних новин www.ngo.donetsk.ua, сумської газети «Панорама». Зрозуміло також, що над цим усім невідступно нависає тінь безвісти зниклого Василя Климентьєва й дух загиблих колег з регіонів.

Наведені вище приклади просто навчають тому, що українцям конче потрібно активно підтримувати й розвивати сучасну конкурентоспроможну пресу на місцевому рівні, яка б справді служила інтересам громади, а це, своєю чергою, неможливо без розвитку й змужніння платоспроможного класу підприємців, основних постачальників реклами на місцевому й регіональному рівнях. Держава ж мусить створити найсприятливіші законодавчі й податкові умови. При цьому принципи журналістики конвергентної (тобто медійних проектів, які одночасно використовують практично всі можливі інформаційні медіуми: інтернет, друк, відео, аудіо) більше відповідають саме регіональній журналістиці, вільній від жорстких редакторських вимог до контенту й форми подачі, властивих загальнонаціональним виданням. І самі ці технології привертають увагу молоді й формують, відповідно, молодіжні аудиторії. Якби на додачу такі сучасні видання були україномовними!

Якщо уявити собі, що необхідно вибирати між російськомовним збірником звітів та актів під назвою газета «Луганский рай» і україномовним читабельним і водночас нефальшивим «Голосом Луганська», то вибір на користь останнього – це справа елементарного людського глузду, а не мовних уподобань. Звісно, постає питання кадрів. Але кадри є і їх буде більше з часом, не треба недооцінювати самих себе. Взагалі, коли йдеться про журналістику для місцевих громад, то взаємозв’язок між розвитком середнього класу, зокрема класу підприємців, і свободою суспільства кристалізується і конкретизується. Читати про рай здушених запобіганням перед владою свобод, обрамлений кладовищами вимерлих сіл, увінчаний садами із роздовбаними шкільними туалетами просто неба посередині, вхід до якого можна купити на чергових виборах за 200 грн, діяльним і самостійним людям буде просто нецікаво.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено