Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 червня, 2011

Do Trouble Trouble!

Бог свідок, не я перший почав
Матеріал друкованого видання
№ 24 (189)
від 16 червня, 2011

Днями після довгої перерви зустрівся зі своїм товаришем, колишнім киянином, а тепер, нікуди не подінешся, адаптованим москвичем і, як це часто-густо трапляється з недавніми іммігрантами, вкрай культурно-політично ангажованим росіянином. Зазвичай ми чудово розуміємося, незважаючи на різницю переконань і політичних позицій, – просто не зачіпаємо табуйованих тем, але цього разу він почав розмову про те, що «націоналізм в Україні піднімає голову». Ні, він не зловтішався, а щиро переймався долею історичної батьківщини. Я вже втомився сперечатися, бо займаюся цим протягом останніх 20 років, якщо не більше, лишень поцікавився, де вищі шанси отримати в писок за ознакою кольору шкіри чи розрізу очей: у Києві чи Москві, Харкові чи Санкт-Петербурзі, не кажучи вже про те, чи відомий моєму співрозмовникові бодай один випадок, коли в піддослідного були неприємності на ґрунті російської мови в центрі «українського буржуазного націоналізму» – у Львові. І тут мій vis-а-vis видав геть непередбачуване: «А знаєш, ця ваша толерантність – не толерантність, а просто гнучкість. Ви, хохли, звикли пристосовуватися, це вас і погубить».

Я нібито мав би радіти, бо товариш (до речі, за кров’ю – чистісінький хохол, на відміну від мене) здав позицію, але заціпенів у роздумах: а раптом він бодай у чомусь має рацію? І, усвідомлюючи всю небезпеку дешевих узагальнень, дійшов висновку, що... є предмет для розмови. Ні, мені в жодному разі не хотілося б, щоб українці перетворилися на ксенофобів. Але буває, так би мовити, різна толерантність. Є готовність приймати іншого як ближнього, сприймати його інакшість як ресурс для власного збагачення, а є звичайні пасивність і байдужість, які в певних ситуаціях неважко переплутати з європейським вихованням.

Хай там що кажуть, я вірю в наявність середньозваженого національного характеру, попри позірну спекулятивність цього поняття. Байдуже, як він успадковується – через гени чи через культурні норми, але впродовж історичного розвитку певної спільноти відбуваються природний відбір і закріплення одних типових емоційних реакцій, ліній поведінки, способів вирішення завдань та придушення інших. Від часів, які піддаються фіксації, українці мешкали на територіях, що мають типові ознаки порубіжжя, frontiеr – зоні зіткнення зі степом, звідки хвиля за хвилею з’являлися небезпечні прибульці. Це вимагало буквально від кожного члена громади незалежно від віку й статусу швидкості, реактивності, аж до готовності будь-якої миті взятися за зброю. Якось інакше заряджена людина ризикувала своїм становищем, нічого не виграючи в плані безпеки. Недарма в народній традиції за сумирними землеробами, які є основою будь-якого традиційного європейського етносу, збереглося прізвисько «гречкосії» з відчутним відтінком презирства. Натомість останні 300 років якраз сприяли селекції в зовсім протилежному напрямку: кожен вияв незгоди піддавався жорстким санкціям, а в ХХ столітті найменша, навіть символічна незгода викорінювалася просто-таки хірургічно. Тим, хто поводився не так, здебільшого просто не дали шансу передати свій темперамент у спадок.

Ну добре, годі цих історичних вправ, хоча як інакше зрозуміти поведінку й, головне, мотивацію своїх братів, та й себе самого? І де та лінія розподілу між адаптивністю й конформізмом, між толерантністю та, як уже говорилося, байдужістю або, даруйте на слові, тупістю? Так, люди різні, українці також різні, не кажучи про регіональні та етнокультурні відмінності. Взагалі кожна людина унікальна, до того ж наділена свободою волі й має особисто відповідати перед Всевишнім за свої вчинки (чи невчинки). Тоді чому ми так звично, масово й типово даруємо своїм, перепрошую, елітам не лише порушення наших невід’ємних прав, а й пряме знущання? Адже нині опір представникові влади не містить у собі безпосередньої небезпеки для життя. Так, можуть помститися, загальмувати просування, закрити бізнес, але, найімовірніше, не посадять, до того ж тепер все ж таки є безліч альтернатив.

Ми не одні такі, й крилате англійське прислів’я «Don't trouble trouble until trouble troubles you» має майже буквальну вітчизняну кальку: «Не буди лихо...» Тож якщо вдаватися до паралелей, я мрію, щоби мій співвітчизник у разі, коли йому наступають на права чи гідність, поводився так само, як і його співбрат за європейською цивілізацією: виходив би на демонстрації, звертався б до суду, збирався б у громадські рухи... Треба лише трохи покопатися у своїх генах. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено