Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 червня, 2011

Перед Пушкіним незручно

В день народження найвидатнішого поета нації президент видав указ про відзначення Дня мови цієї нації

Як «загальнонаціонального надбання» всіх народів багатонаціональної держави. Водночас він підписав поправки до закону «Про освіту», якими всі школярі вперше в цій державі отримують право складати на іспитах їхню рідну мову та літературу. За бажанням. Після обов’язкового іспиту на знання державної.

Ідеться, звісно, не про Україну. Все вищеописане зробив президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв 6 червня, в день народження творця російської літературної мови (так сказано в указі) Алєксандра Пушкіна.

В Україні, щоправда, ця ініціатива теж не лишилась непоміченою. Цього ж дня стало відомо, що нардеп від Партії регіонів Вадим Колесніченко зареєстрував законопроект, який найдоцільніше було б назвати законопроектом на виконання указу президента Росії Мєдвєдєва Д. І. Колесніченко теж пропонує відзначати 6 червня День російської мови. В Україні.

Як сказано в преамбулі законопроекту, це «сприятиме закладенню фундаменту поваги до громадян України, які вважають своєю рідною мовою російську та інші мови країни, а також в цілому консолідації населення України».

Цікавий нюанс: хоча про проект Колесніченка оголосили лише 6 червня, подано його було трьома днями раніше. Чи то депутат Колесніченко має дар віщування, чи то законопроекти йому пишуть ті ж люди, що пишуть проекти указів російського президента… Втім, це неважливо.

Важливими в цій історії є дві речі. По-перше, ініціатива Мєдвєдєва вщент руйнує стереотипне для багатьох українців уявлення про те, що «абстрактні» питання – на кшталт мови, історії тощо – насправді можуть слугувати лише для підняття політичного градусу, й не мають жодної цінності самі по собі. Принаймні, в порівнянні з рівнем зарплат та комунальними тарифами.

Нічого подібного. «Російська мова є найціннішим надбанням російського народу», - сказав Мєдвєдєв, коментуючи російському телебаченню підписання указу. І наголосив, що на просування російської мови в Росії та світі тепер виділятиметься додатково «не фантастична, але пристойна сума в 25 мільярдів рублів». Щороку.

Знайдуться (а знайдуться ж) люди, котрі скажуть: так то ж російська. В Росії вона є рідною для переважної більшості громадян, та й поза Росією нею говорять десятки мільйонів, це – одна з офіційних мов ООН, врешті-решт. А в Україні населення поділене на україно- та російськомовних чи не навпіл. І офіційна рівноправність мов в даному випадку буде виявом демократії.

Заперечення цій не новій тезі теж далеко не нове. Офіційна рівноправність мов означатиме лише поглиблення їх фактичної нерівноправності. Не в останню чергу – завдяки державній підтримці російської з боку Росії, підтримці, яка виявляється в тому числі й у десятках мільярдів нафторублів.

На це заперечення теж є контрзаперчення. Його ніколи не почуєш від високих політиків та інтелігентних «захисників» російської, але часто помітиш у приватних бесідах, на інтернет-форумах та в пропагандистських листках. Зводиться воно до того, що коли українська така «слабка», то тим паче немає сенсу витрачати зусилля на її підтримку. Краще переходити на «світову» російську – як от фінни та чехи «переходять» на світову англійську (те, що при цьому вони всіляко захищають свої мови, в тому числі й різноманітними заборонними заходами, замовчується).

Один, але великий недолік цієї «теорії» полягає в тому, що ця теорія – нацистська. «Падаючого – штовхни», казав Ніцше. Не його провина, що втілити цю (та деякі інші) його тези випало Гітлеру. Але добре відомо, що з того вийшло.

На жаль і сором мільйонів шанувальників того ж Пушкіна (Толстого, Достоєвського, Буніна, Пастернака), слово «нацизм» по відношенню до найактивніших «захисників російської» в Україні – не полемічне перебільшення. Чисто по-людськи можна зрозуміти небажання деяких мешканців Севастополя чи Одеси хоч трохи вивчити українську; лінощі – це взагалі основоположна людська риса. Проте чому саме російська повинна бути «вищою мовою», такою собі «істинною арійкою» серед мов-«унтерменшок»?

Відповіді на це питання у «захисників» немає – інакше вони не маскували б свої зусилля розмовами про «рівноправність» та «демократію». Втім, напрямок цих зусиль зрозумілий попри будь-яке маскування. День російської мови, за цитованим вище законопроектом, якимось дивним чином має сприяти «закладенню фундаменту поваги до громадян України, які вважають своєю рідною мовою російську та інші мови країни». Чи треба це розуміти так, що розмовляти російською з українським мадяром, поляком чи кримським татарином – то вияв поваги? А з українцем? Українська ж, за буквою законопроекту, теж «інша», не російська, «мова країни»?

Звичайно, в останньому випадку ми маємо справу з банальним нехлюйством законотворця («сирі» мовні проекти давно стали коником депутата Колесніченка, з чого прибічники конспірології можуть зробити висновки, що «рука Кремля» воздає не так за реальні дії, як за створення постійного галасу довкола «потрібних» питань). Проте тенденція є, і тенденція неприємна. Адже й рішення деяких місцевих рад – наприклад, оце - теж торочать про права всіх мов України. Але вивищують над ними лише російську.

Ясно, що для носіїв менш поширених мов такі ініціативи не розкривають горизонти, а, навпаки, їх звужують. Ясно також, що в кінцевому рахунку все це спрямовано на звуження сфери вжитку української. Щоб десь у примарному, але, звичайно ж, світлому майбутньому черговий президент (не обов’язково російський) підписав указ із дозволом українцям, а також кримським татарам, карпатським мадярам, поліським білорусам та іншим добровільно складати іспити з їхніх мов після обов’язкового складання російської.

Дивно, що комусь неясно інше: що жодної «консолідації» на подібному «фундаменті поваги» збудовано бути не може. І, звичайно, не буде.

Щоправда, не варто забувати й про те, що слова «консолідація» та «повага» нацистами завжди використовувались винятково з тією ж метою, що й слова «демократія» та «рівноправність». Тобто – з маскувальною. Недарма ж нинішні мовні баталії розпочалися після і внаслідок заяви кандидата в президенти України В. Ф. Януковича про необхідність державного статусу для російської мови. Заяви, яку він, після довгих умовлянь (дехто каже – тиску) зробив уже на фініші своєї виборчої кампанії-2004.

До того все було набагато спокійніше. І це добре пам’ятають і україномовні українці, і російськомовні українці, і ті, кого деякі українські депутати у стилі російського президента зверхньо називають «носіями інших мов».

Адже це – речі такі ж очевидні, як різниця між поетом Пушкіним і депутатом Колесніченком.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено