Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 червня, 2011

Потреба змістовної альтернативи

Українській опозиції слід не сподіватися на провал влади, а модернізуватися

Рівень підтримки Віктора Януковича та Партії регіонів продовжує падати. Соціологічні опитування засвідчують загальне розчарування владою (навіть на малій батьківщині ПР), напрямом розвитку країни, високим рівнем інфляції, зростаючим розривом між елітами і рештою населення, а також прихильним ставленням влади до олігархів і великого бізнесу, внаслідок чого представники малого та середнього бізнесу зазнають утисків.

Ситуація, що нині склалася, нагадує період 2002–2004 років, коли високий рівень недовіри до влади також поєднувався з готовністю великої кількості українців вийти на вулицю з протестами. Однак важливою відмінністю сьогодення є брак публічних лідерів, яким би довіряли громадяни.

Популярність двох найбільших опозиційний сил – «Батьківщини» Юлії Тимошенко та «Фронту змін» Арсенія Яценюка – практично не зростає.

Скелети в шафі опозиції

Суспільство нині не вбачає в Тимошенко і Яценюку потенціалу до змін; натомість українці схильні дотримуватися позиції «чума на обидва ваші доми», вважаючи, що ні перша, ні другий нічим не кращі від інших політиків і обидва так само прагнуть лише самозбагачення.

Лідери української опозиції мають бути скромнішими і визнати свої помилки.

Тимошенко, наприклад, слід бути відвертою з приводу двох непрозорих переговорів, які вона вела протягом 2008–2009 років і які зіпсували її шанси стати президентом. Йдеться про таємні перемовини з ПР про створення широкої коаліції та перемовини з російським прем’єр-міністром Владіміром Путіним стосовно укладення газового контракту.

Зокрема, Тимошенко так і не пояснила, чому вона погодилася на вищу ціну на газ, ніж у країнах Західної Європи і чому транзитні тарифи лишилися на тому самому рівні (внаслідок чого ринкові принципи було застосовано до ціни на газ, але не до ціни за транзит).

Яценюк, у свою чергу, має відповісти своїм виборцям на запитання, чому він здав вибори-2010, провівши найгіршу за всю історію України виборчу кампанію. Чому він за наполягання Віктора Пінчука погодився замінити українських консультантів російськими? Опитування, проведені навесні 2009-го, свідчили, що Яценюк став би президентом, якби зміг потрапити до другого туру перегонів замість Тимошенко.

На Заході поразки на виборах часто ведуть до зміни партійного керівництва. Наприклад, після найгіршої в історії поразки канадської Ліберальної партії у травні цього року її лідер Майкл Ігнатьєв подав у відставку.

В Україні такого ніколи не було, позаяк політичні партії – це приватна власність їхніх лідерів. Проте це може мати для них катастрофічні наслідки. Після того, як 2006 року Соціалістична партія вийшла з демократичної коаліції та вступила в союз із Януковичем, Мороз не погодився залишити посаду її лідера, чим прирік себе і свою партію на політичне самознищення.

Оскільки в Україні ротації політичних лідерів ніколи не відбувається, їм набагато важче відновлювати свій імідж, налагоджувати зв’язок із виборцями та представляти нові програми дій. Однак усе це необхідно робити заради повернення довіри населення.

Скепсис союзників

Цікаво, що поганий імідж опозиції в Україні відображається і на тому, як її сприймають за кордоном. Тимошенко досягла успіху в лобіюванні в Брюсселі, оскільки «Батьківщина» є членом Європейської народної партії.

Водночас леді Ю не відвідувала США вже чотири роки і, за винятком короткого періоду 2007–2009 років, ніколи не мала американських лобістів та спеціалістів з піару. Керівництво США вважає, що Тимошенко, по-перше, несе часткову відповідальність за невдалий президентський термін Ющенка, із чим вона не бажає погоджуватись, а по-друге, вона має розробити і представити більш чітку програму дій, а не обмежуватися демагогічною критикою.

Слід, утім, зауважити, що Тимошенко змушена мати справу з несправедливою критикою з приводу того, що вона є хамелеоном і популістом. Адже так можна сказати про будь-якого українського політика.

Яценюк був таким самим хамелеоном, підтримуючи членство в НАТО як парламентський спікер 2008 року та водночас пропонуючи створення Східноєвропейського простору як кандидат у президенти 2009-го.

Янукович і ПР традиційно підтримують приєднання України до Єдиного економічного простору, перебуваючи в опозиції, а після приходу до влади завжди ігнорують це питання. Те саме стосується співпраці з НАТО в межах програми «Партнерство заради миру», якій Партія регіонів опирається під час опозиційних періодів та яку підтримує в часи перебування при владі.

Те саме можна сказати і про звинувачення в популізмі.

Найбільш популістським кандидатом президентських виборів-2010, зважаючи на кількість даних обіцянок, був Янукович, а не Тимошенко.

Яценюка, в свою чергу, американські експерти і посадовці сприймають не як серйозного політика, а як «Ющенка-2». Як не дивно, Яценюк, який володіє англійською мовою, зовсім не приділяє уваги створенню свого іміджу на Заході та рідко відвідує Європу і США. Понад те, я не можу пригадати жодної статті Яценюка в будь-якій західній газеті.

Вчитися на помилках

На Тимошенко зараз лежить велика відповідальність, оскільки вона має довести, що може вчитися на своїх помилках. Останні соціологічні опитування свідчать, що 2015 року вона має шанси пройти до другого туру президентських виборів (якщо до того часу її не засудять чи не ув’язнять і в такий спосіб не позбавлять права брати в них участь). Торік вона програла вибори з відставанням у 3%.

Водночас Тимошенко не варто сподіватися на перемогу на виборах за рахунок тих, хто розчарувався в Януковичі (яких 2015-го буде набагато більше, ніж 2010-го). На виборах 2010 року Тимошенко не мала чіткої проєвропейської програми; тому, щоби виграти перегони-2015, їй слід проаналізувати помилки, яких вона припустилася на виборах-2010 і раніше, зокрема, включення до БЮТ тих депутатів, які втекли з нього після перемоги Януковича. Їй також необхідно припинити повсякчас згадувати революції в арабському світі. Україна – це не Росія і не Єгипет.

Загалом Тимошенко має зробити чотири важливих кроки: пом’якшити свій жорсткий стиль лідерства, навчитися досягати порозуміння з іншими членами опозиційного табору, змістовно відповісти на критику, спрямовану персонально проти неї (популіст, хамелеон тощо), і – найважливіше – усвідомити, що вона має бути не демагогом, а людиною, яка має відповіді.

Лідери опозиції, своєю чергою, мають не критикувати, а пропонувати альтернативні програми, засновані на ідеологічних принципах. Тимошенко, як і інші опозиціонери, може багато чого навчитися у грузинських реформаторів.

І в українському суспільстві, і на Заході вже втомилися від Януковича та опозиції. Ця ситуація становить певну загрозу, з огляду на три фактори.

По-перше, незадоволення суспільства може призвести до громадських заворушень із застосуванням насильства. За браком виражених політичних лідерів із високим рівнем довіри, як у 2001–2004 роках, загальне обурення командою Януковича може мати непередбачувані наслідки.

По-друге, саме тодішній прем’єр-міністр і нинішній президент Янукович, а не Кучма, вимагав застосувати силу проти учасників Помаранчевої революції, які заблокували державні установи. Тож нині влада буде готова вдатися до жорстких заходів стосовно протестуючих проти її політики.

По-третє, Кучма 2004 року завершував другий термін на посаді президента, тоді як у Януковича 2015-го спливає лише перший, тому він боротиметься за посаду для себе. Розквіт корупції за Януковича та відкриття ним скриньки Пандори кримінальних звинувачень проти своїх попередників означає, що нинішня правляча команда будь-що триматиметься за владу.

Україна рухається в бік найнебезпечнішого періоду своєї незалежності.

Протягом 2012–2015 років вона перебуватиме на перехідному етапі між двома виборами, що нагадуватиме 2002–2004 роки. Однак настрої населення до 2015-го стануть значно гіршими, ніж вони були напередодні Помаранчевої революції. Питання полягає в тому, чи зможуть лідери опозиції знову перевести загальне невдоволення в ненасильницький Майдан – як було у випадку Помаранчевої революції, – чи воно виллється в інший, менш мирний Майдан.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено