Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 травня, 2011

Загадка грузинського протесту

Рівно два з половиною роки тому в Тбілісі був сніг. Сама назва грузинської столиці означає “теплий”, і грузини, здається, просто не знали, як реагувати на рідкісне природне явище

Перед президентським палацом збудували чималий каток. Грузинські опозиціонери запевняли, що так влада хоче позбавити їх можливості зібратись на знак протесту проти фальсифікації виборів. Річ була в тому, що в перші дні січня 2008 року президент Михаїл Саакашвілі обирався на другий термін, і опозиція була впевнена, що вдатися це йому може лише за допомогою масових фальсифікацій.

У штабі Саакашвілі, навпаки, запевняли в неминучій перемозі уже в першому турі. Автор цих  рядків, котрий в ті дні перебував в Тбілісі, мав своє враження: перемога Саакашвілі неминуча, але щодо першого туру певності нема.

В усіх пострадянських країнах найбільші фальсифікації виборів відбуваються в провінції, а протест починається зі столиці. Проте в Грузії ця закономірність доведена до максимуму.

Гірські села, та ще сніжної зими — не те місце, куди можуть дістатися закордонні спостерігачі. І не те місце, де заперечуватимуть проти хитрощів “голосування на дому”. Власне, їх там і не помітять.

Натомість столиця в Грузії — постійне місце революцій. В січні 1992 тбілісці зі зброєю в руках скидали президента Гамсахурдіа. (В тих боях був поранений громадянин України Георгій Гонгадзе, який приїхав на Батьківщину як репортер, а взяв до рук кулемет). В листопаді 2003 Тбілісці, уже без зброї, а з трояндами, протестували проти фальсифікації парламентських виборів. В результаті вони скинули президента Шеварднадзе і буквально на руках внесли у владу молодого лідера опозиції Михеїла Саакашвілі.

З листопада 2007 року тбілісці намагаються скинути і його. Під час цих акцій уже йшли в хід водомети, гумові кулі й сльозогінний газ, але тільки зараз, наприкінці травня 2011-го, це призвело до людських жертв.

Два з половиною роки тому, втім, сторонньому спостерігачеві могло здатись, що гучні виступи проти Саакашвілі йдуть у минуле. Різношерстна опозиція на чолі з невиразним і нерішучим Леваном Гачечиладзе відверто програвала напористому президентові, котрий мав цілковитий контроль над телебаченням, силовиками і виборчкомами. А ще на вулиці було дуже холодно — цілих мінус три.

Коли Саакашвілі прийшов на дільницю для голосування (на будинку поряд висіла дбайливо доглянута табличка українською та грузинською мовами: “Тут у 1917 — 1918 роках діяло Посольство Української Народної Республіки”), опозиція навіть не намагалась влаштувати хоча б якийсь пікет.

Не мала результатів й акція протесту кількома днями пізніше, яка зібрала менше 5 тис. осіб. Релігійні грузини воліли готуватись до Різдва. В Грузії віра — не мода, а глибоке й щире відчуття, недарма єдиною публічною особою, що стабільно має 80 % довіри за весь час незалежності країни, є патріарх Грузинської православної церкви Ілія ІІ.

Нинішня непримиренна лідерка грузинської опозиції Ніно Бурджанадзе тоді була спікером парламенту і виконувала на час виборів обов'язки президента. Привітавши Саакашвілі й  повернувши йому бразди правління, вона офіційно заявила про свій відхід від політики. Її повернення відбудеться лише через півроку, і грузинська прокуратура заявить про ухиляння родини Бурджанадзе від сплати податків у особливо великих розмірах. Після цього пані Бурджанадзе ставатиме все радикальнішою й радикальнішою, аж до сьогоднішнього дня.

Але в січні 2008-го цього не міг спрогнозувати жоден пересічний грузин. У президента все було під контролем. У ніч після виборів він пообіцяв розв'язати за свій другий термін дві головні проблеми країни: подолати бідність і повернути Абхазію й Південну Осетію “так, як повернулась Аджарія”. Я спостерігав на власні очі, як Саакшвілі вигукував ці слова, і мені було ясно, що він вірить цим словам. В оточенні його соратників здавалось, що всі інші їм вірять теж.

Та все ж таки вкрита снігом грузинська столиця лишалась вірною собі. Гіо, одружений на українці співробітник банку, у якого я гостював у один із тих вечорів, розповідав, що Саакашвілі і за перший термін президентства багато чого досяг.

Наприклад, не лише в квартирах, а й навіть у під'їздах з'явилося світло. Натомість з Тбілісі зникли бандити та знамениті грузинські злодії. Зарплати все ще були маленькі: середня — менше $ 130 — але з 2003 року вони таки виросли вчетверо, а пенсії виросли в 5 разів.

І, звичайно ж, спілкуватися з державними органами стало набагато швидше й простіше, а поліцейські на дорогах перестали брати хабарі.

Гіо схвалював результати, але вкрай не схвалював методи. Він пояснював, що з хабарями на дорогах розібрались так: звільнили більшість поліцейських, набрали нових і пустили їздити дорогами бригади провокаторів.

Останні — як правило, вихідці з тих самісіньких гірських сіл, не оброслі зв'язками та “блатом” — у різних ситуаціях пропонували поліцейським хабарі. Змова була виключена. Якщо патрульний погоджувався “прийняти вдячність”, усе приховано знімалось на відео.

“Грузини — гордий народ!” - нервував Гіо. - “Грузина не можна ось так саджати на вісім років у тюрму!!!”

Грузини — дійсно гордий народ. Такі речі видно за контрастом. З аеропорту мене віз літній вже росіянин, чий вигляд був не кращим за вигляд його розтірханого “Жигуля”. Він погоджувався і щодо світла, і щодо хабарів, але теж був проти “авторитарного Міши”. Як і проти вкрай незручного співвідношення цін та зарплат.

І цим він не відрізнявся від знайомих мені грузинів. Відмінність була в тому, що голосувати він збирався за мільярдера Патаркацишвілі. Логіка його була бездоганною: “У него уже все есть, может, он и людям даст”.

Від грузинів нічого подібного чути не доводилось. Вони все більше говорили про “свої права”. Про те, що Саакашвілі організував “поліцейський режим”. Про утиски опозиційного телебачення. Про підозрілі зникнення та смерті відомих опозиціонерів і просто впливових політиків, котрі могли б скласти конкуренцію “Міші” (пізніше не зовсім зрозумілим шляхом піде з життя і вже згаданий Патаркацишвілі).

Коли люди, навіть нещиро, повторюють одне й те ж, вони починають у це вірити. Вже тоді, в січні 2008-го, було ясно, що навіть колишній хабарник, вичищений з поліції після “революції троянд”, виходячи на площу, вважатиме себе борцем за істинну демократію. А чимало ж і тих, хто виходить на площі від чистого серця.

Така віра, помножена на кавказький темперамент — велика сила. І те, що відбулося в Грузії вчора, рано чи пізно мало статися.

Коли  опозиціонери отямляться і зберуться знову, сказати важко. Можливо, вже завтра, а можливо — за півроку. Нелегко й передбачити, чи досидить Саакашвілі в своєму кріслі до січня-2012. Хоча якщо й так, то провести на своє місце вірного наступника йому вдасться навряд чи. Та й немає поки в нього таких кандидатур.

Але можна бути впевненим у двох речах. По-перше, хто б не прийшов після Саакашвілі, він обов'язково обіцятиме зберегти всі його досягнення — недарма їх визнають і друзі, й вороги. А по-друге, мине рік-два — і грузинська столиця з теплим іменем знову буде незадоволена владою в країні. Можна навіть уявити собі мітинги під гаслами “Міша, повернись!”... Грузія — загадкова душа.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено