Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 травня, 2011

Пацани на європейському паркеті

Перефразовуючи В. І. Лєніна: кожна держава чогось варта, коли вміє себе захищати. Це аксіома. Далі вже починаються подробиці: від кого й від чого?

Чи мала підстави українська влада виганяти співробітників чеської амбасади за шпигунство? Напевно, що мала. Сама по собі назва посади «військовий аташе» означає збирання інформації в інтересах збройних сил відповідної країни – себто шпигунство! Якщо особа, яка таку посаду обіймає, цього не робить, це свідчить лише про те, що вона дарма отримує платню. Історія міжнародних відносин рясніє більш чи менш гучними скандалами, пов’язаними з оприлюдненням делікатної діяльності дипломатів. Згадується відомий державний діяч і авантюрист XIX століття Ніколай Ігнатьєв, який у якості військового аташе в Лондоні 1856 року під час відвідання виставки вкрав («машинально поклав у кишеню») унітарний патрон для гвинтівки. Це не завадило йому через двадцять років відвідувати Велику Британію в якості офіційного посланця російської корони й представляти імперію на міжнародних переговорах за участю тієї ж Британії. Нічого не поробиш, «усі цим займаються».

З іншого боку, оскільки в складі СБУ працюють органи військової контррозвідки, чимось вони мають займатися. Від чого намагалися захистити країну наші пильні охоронці державної таємниці? Можливо, серед документів, які поцупили шпигуни, був якийсь ексклюзив, але ті креслення, які продемонструвала в ролику для громадськості прес-секретар відомства в якості доказу, перебувають на рівні журналу «Юний тєхнік». Те саме можна наскубти в мережі за десять хвилин. Інакше кажучи, існує підозра, що  працівник держпідприємства «Завод 410 цивільної авіації» та чиновниця Міністерства оборони «розводили» покупців, а покупці, в свою чергу, – своє начальство, а контррозвідники – своє... Гаразд, кожен робив свою справу. Але небажаними особами в нас оголошує не спецслужба, а МЗС від імені уряду. Хто персонально й навіщо вирішив «поставити на місце» країну Євросоюзу, з якою в нас не те, що потенційних конфліктних точок, а й навіть спільного кордону немає?

Ні, чому, одна конфліктна точка є – це колишній міністр економіки, а нині політемігрант Богдан Данилишин. А навіщо ці кляті чехи надали йому притулок? Якщо сенс зовнішньополітичної активності держави зводиться до задоволення чиїхось образ, тоді все логічно. Але досі здавалося, що нам від Європи потрібно трохи більше, ніж Європі від нас. Ну, хоча б безвізовий режим. Цікава ідея наближати його саме в такий спосіб.

Щоправда, існує одна екзотична версія, що всю операцію від початку до кінця здійснено однією групою впливу всередині влади, щоби унеможливити чи принаймні ускладнити рух країни на Захід, який відстоює інша група впливу. Я таку гіпотезу навіть відмовляюся розглядати. Це що ж таке виходить, що окремі несумлінні функціонери маніпулюють нашою державою в інтересах третіх країн?

Утім-то й річ, що серед партнерів України є такі, яких можна вважати рівнішими за інших. Скажімо, на хамські гримання з Москви з приводу подій 9 травня, як і раніше, офіційний Київ не відповів ніяк, проковтнув. Уявити, що в нас попросили на вихід когось із агентів ФСБ, які тут почуваються не гірше, ніж удома, можна хіба що у фантастичному романі. Але питання не лише в східному векторі, хоча й у ньому також. Україна поводиться неначе конкретний пацан, який знає, що бевкати можна лише на слабких, а із сильними краще не заводитися. Український МЗС раптом висловлює стурбованість з приводу репресій проти опозиції в Білорусії так, ніби права людини для наших хлопців – першочерговий пріоритет. Ця комедія – не випадковість, це всього лише демонстрація пацанячої свідомості. Але пацани не знають, що в Євросоюзі, куди вони нібито прагнуть потрапити без візи, немає другорядних країн. Ця машинка працює геть на інших засадах, неприступних для блатного менталітету. Хоча там теж люди, й злопомність їм теж не чужа. Тож мати конфлікт із Чехією ніяк не краще, ніж посваритися з Німеччиною чи Францією. І це означає, що коли комусь із наших крутих хлопців закортить злітати поласувати буйябесом у Ніцці, доведеться наймати лобістську компанію й витрачати в тисячі разів більше, ніж зараз, за звичайну одноразову наліпку в паспорті. Як це бути нев’їзним, хай запитають у свого однопартійця, якому щойно дозволили нарешті відвідати Америку.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено