Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 травня, 2011

Натхнення на складі забутих речей

З подій навколо 9 травня можна зробити висновок не лише про брак фантазії чи смаку, а й про кричущий ідеологічний вакуум у Партії регіонів
Матеріал друкованого видання
№ 19 (184)
від 12 травня, 2011

Спершу я подумав, що знімають кіно. Посеред центральної київської вулиці стояла чистенька, свіжопофарбована так звана польова кухня нібито часів Другої світової, біля неї якийсь клоун в уніформі червоноармійця тримав рушницю з багнетом і не міг уторопати, що з нею робити. З кухні пригощали кашею кількох тинейджерів, вдягнених у реперські строї, які запивали її кока-колою. Може, малося на увазі поєднати покоління, нагадати про страждання дідів, їхні жертви, їхній страх і голод, їхню силу духу? Вийшов просто несмак. Кіно і німці!

9 Травня залишило якийсь каламутний осад із присмаком нещирості (якщо називати своїми словами, то просто брехні) й великої, безрозмірної дурості. Ні, навіть якщо, припустімо, хтось мав чесний намір гідно відсвяткувати День Перемоги, він мусив би замислитися про наслідки. У такій країні з таким минулим після всього, що українцям за останні роки дозволили дізнатися й згадати, знову розпочинати ігри з червоним прапором? Та мої співвітчизники просто святі, що не влаштували всеукраїнської бійки – бійки, в якій дісталося б не лише кільком демонстрантам зі Львова, а передусім самим провокаторам із печерських пагорбів! Тож вважаймо, просто пощастило.

Кому це було потрібно? Про комуністів, які формально ініціювали закон про червоний прапор, я навіть згадувати не хочу. Краще пошукати тих, хто оплачує рахунки за їхні маєтки. Або проаналізувати хід голосування. На сайті Верховної Ради ця сторінка не відповідає, але відомо, що за законопроект № 8157 голосували 260 депутатів, а у фракції комуністів їх заледве 25. Інакше кажучи, ідея з 9 Травня в червоних тонах має всі ознаки політичного проекту чинної влади в супроводі ріденької димової завіси. Якого дідька? Мети може бути дві: збурити крайні сили в суспільстві, зіткнути їх між собою й у такий спосіб каналізувати в безпечне (?) русло загальне невдоволення. Або просто зробити красиво, щоби сподобалося першій особі, в неї, як ми знаємо, слабкість до вінків.

У кожному випадку можна дійти висновку не лише про брак фантазії чи смаку, а й про кричущий ідеологічний вакуум у таборі регіоналів. Ось вони нібито вдерлися на трибуну, ввімкнули мікрофони, заткнули рота тим, хто заважатиме їх слухати, а сказати... нічого. І нікому (після потрапляння в неласку таких харизматиків, як Чорновіл та Шуфрич, погодьмося, що Єфремов і Чечетов – не найпереконливіші спікери), але це вже трохи інший поворот теми. Зараз важливо те, що ПР не має системи поглядів. Усе має: владу, ресурси, гроші, а поглядів – ні.

Політична партія повинна мати ідею, точніше, ідеологію – це, власне, її функція. Партія – це сума цілей та стратегій їх досягнення і вже в другу чергу – певна кількість об’єднаних навколо них людей. Які цілі сьогодні можуть транслювати українцям регіонали? Покращення життя? Проїхали. Реформи? Та облиште, бачили. Збагачення? Це геть не для всіх, тільки для своїх. Назад до СРСР? Не зрозуміють. А більше немає ані ідей, ані гасел. Інакше кажучи, наша нинішня партія влади, себто ПР, має тільки зовнішні ознаки такої, але насправді нею не є. Наразі це лише закритий клуб, об’єднання компаньйонів, не більше.

Будь-яка політика – це передусім модель майбутнього. Спільного майбутнього, а не колективного (якщо мати на увазі колектив обраних). Якщо не можеш нічого запропонувати масам, мусиш хоча б натхненно й переконливо дурити голову. Але натхнення просто так з нічого не береться, а добре випробувані засоби виразності вже давно взяли на озброєння еліти братньої держави. Тож, використовуючи їх, треба припустити, що одного дня ці еліти захочуть тут господарювати разом зі своїми гаслами, прапорами й символами. Тоді доведеться ділитися. Тупик.

Коли конкретні пацани планують свої операції, вони не заморочуються мозковим супроводом, мовляв, купимо. Ба ні, так не виходить. Доводиться позичати антураж на складі колись уже використаного реквізиту. А там за визначенням нічого корисного не зберігається, натомість чимало небезпечних речей. Я не наважився б скуштувати кашу з польової кухні, прикрашеної георгіївською стрічкою чи червоним прапором. Може виявитися отруйною.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено