5 жовтня

Як знайшли донбасівця "Сержа", який загинув під Іловайськом

Це сумна, але повчальна історія, яка, нарешті, закінчилась. Безумовно, шкода, що головні герої цієї історії загинули, і родини дерамно чекали їх живими. Проте вони нарешті упокоїлись на батьківщині поруч зі своїми близькими.

Сергій Джевага ("Серж") загинув під с. Червоносільським у так званому зеленому коридорі 29-го серпня 2014 р. Кілька свідків стверджувало, що він дістав смертельні поранення. А один навіть казав, що коли повернувся на місце, де лежало тіло, то побачив лише велику воронку від снаряда. Та кров... Родина здавала ДНК, але збігів не було.

Паралельно розвивалась інша історія. 12-го вересня 2014 року пошуковці Місії "Евакуація-200" неподалік від  Новокатеринівки обслідували вантажну машину ЗіЛ з номером 6968 Н9. У ній було знайдено двох загибилих.


Неподалік від одного з загиблих пошуковці, нині співробітники Національного військово-історичного музею України Леонід Бондар та Павло Нетьосов, знайшли мобільний телефон.У ньому були фотографії військовослужбовця 42-го батальйону територіальної оборони "Рух Опору" Олександра. Але виявилось, що в ту мить брат Олександра вже забрав його тіло з дніпровського моргу. Відтак, родині було перекинуто фотографії, які збереглись на мобілці. Минув час, стало зрозуміло, що обидва загиблих з машини -- бійці 42-го батальйону. Один із них, Сергій, був беззаперечно ідентифікований по ДНК (проте родина досі вважає це фальсифікацією та плекає надію, що він живий). А ось з другим збігів по ДНК не було.

 

Всі свідчення про другого сходились до того, що він і є Олександром, чия мобілка була знайдена поруч. Знайшовся очевидець, який згадав, що Олександр був смертельно поранений саме в цій машині, і навіть перед смертю сказав: "Это россияне" -- маючи на увазі тих, хто в нього стріляв (боєць був снайпером, і устиг добре розгледити супротивника через оптичний пристрій).

 

Читайте також: Іловайський мартиролог, 7-29 (31) серпня 2014 року

 

Заклишилось з`ясувати: на якій підставі родина Олександра забрала тіло іншого з моргу м. Дніпра? Цю делікатну справу взяв на себе я. Довірчо переговоривши зі слідчими та паталогоанатомами, я дізнався, що цей загиблий був повністю обгорілий,і брат ідентифікував його лише по зубах та кістках пальців ніг. Ніякої експертизи ДНК не проводилось.

 

А далі виникла ще більш делікатна ситуація: юридично Олексанр вважається загиблим та похованим родиною. Оперативно-розшукова справа закрита та здана в архів. Бажаючих переговорити з родиною Олександра та повідомити про можливу помилку (бо ж упевненості до кінця не було) охочих не знайшлось. У квітні 2016-го, користуючись тим, що я вже спілкувався з братом Олександра, коли передавав йому фотографії, ще раз зателефонував та поділився своїими версіями. Потім була довга та важка розмова з мамою. І навіть не одна, і ще ми зустрічались у Дніпрі.

 

На щастя, один із товаришів Олександра по службі у 42-му батальйоні, Іван Погорілий, що дивом вижив під Іловайськом та нині рацює юристом у Дніпропетровській ОДА, взявся вести юридичне супроводження цієї складної справи. А треба було:

- мамі Олександра здати ДНК, аби підтвердити або спростувати мою версію про те, що її син -- неідентифікований загиблий з мобілкою;

- на підставі позитивної експертизи ДНК подати до суду клопотання про визнання похованого, як Олександр, невідомим;

- отримати дозвіл від прокуратури про здійснення ексгумації могили; -- відібрати зразки ДНК загиблого та звірити їх по базі даних.

 

У мене є версія, що загиблий, якого поховали, як Олександра -- боєць 40-го батальйону "Кривбас". Але вона виявилась помилковою. Експертиза ДНК беззаперечно визначила, що це -- Сергій Джевага "Серж". Місце, звідки було забране тіло -- с. Червоносільське, чітко збігалось з його місцем загибелі.

 

Читайте також: Іловайська трагедія

 

У серпні 2018 року родина перепоховала справжнього Олександра, й лише потому постало питання про поховання "Сержа", Але тут знов виникло питання: хто буде дзвонити родині, аби докладно роз`яснити всю цю історію. І цією людиною знов виявився я. «Сержа» переховали вчора, 4-го жовтня 2018 року у Прилуках.

 

Хочу сказати, що мама та брат Олександра, дружина "Сержа" - дуже мужні люди. Аби встановити істину, їм випали додаткові страждання, особливо - родині Олександра, яка буквально не знала спокою понад два роки з моменту мого дзвінка. І я щасливий, що все добре закінчилось (якщо таке формулювання в цій історії припустиме), Олександр та Серж упокоїлись на погостах поруч із близбкими, а родини бодай частково знайшли спокій.