9 липня

«Відкрите Місто» — сентиментальне повернення

У двері постукав листоноша й дав мені невелику, але важкеньку посилку. Відправник: Осередок міжкультурних творчих ініціатив «Роздоріжжя», Люблін, Польща. Я з нетерпінням розгорнув пакунок і побачив у ньому 20 свіженьких жовто-блакитних каталогів проекту «Минущість — тривання», фестиваль мистецтва в публічному просторі «Відкрите Місто», 2014 рік.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (555)
від 5 липня

Так, саме 2014-й. Через чотири роки каталог дійшов до мене в Торонто. І, як я дізнався з доданого листа, такі самі пакунки надіслали на мої адреси у Варшаві та Києві. Хтось стенув би плечима: через чотири роки? Швидко і вчасно. Але я задоволений, і не тільки тому, що, попри багато перешкод, організатори дотримали слова, дістали гроші й видали цілком пристойний каталог, а й тому, що маю змогу повернутися сьогодні, вже сентиментально, у червень 2014-го й зустрітися з містом моєї молодо­сті, митцями та мисткинями, які порушили дві теми в одному проекті. Широкий лейтмотив «Відкрите Місто» і в його межах вужчий, але ґрунтовніший «Минущість і тривання».


Мушу зізнатися, довго відмовлявся від того проекту, але невтомний Мирослав Гапонюк, директор осередку «Роздоріжжя», не відступав, тож зрештою я погодився повернутися до міста своєї молодості як куратор фестивалю, присвяченого мистецтву в публічному просторі. Тоді я жив у Нью-Йорку, робота на відстані була нелегкою, але завдяки чудовій спів­праці організаторів на місці проект пощастило реалізувати без великих проблем, а викликів було чимало.
Я мешкав у Любліні перші 20 років свого життя. Виростав у центрі, ходив до художньої школи в Старому Місті. Маю враження, що знаю і відчуваю його феномен. За останні кількасот років у топографії Любліна мало що змінилося: починається під замковим пагорбом, тягнеться Старим Містом до Краківської брами й спорудженого в XIX столітті центру, що розкинувся на кількасот метрів по обидва боки від головної вулиці Краківського передмістя. Оце «суть» Любліна, а решта — то вже «люблінські передмістя». Тому постанова зосередити виступи митців саме в історичному середмісті була очевидною. Я визначив вісь у самому центрі Любліна. Назвав її милею митців. Уздовж тієї осі митці «розповідали» нам свої історії.

 

Читайте також: Щоб ти жив за цікавих часів!


Запросив 14 митців. Сімох із Польщі й сімох українців (зокрема, Тараса Полатайка з Канади та Івана Базака з Німеччини).


2014-й — це рік Майдану, а отже, й украй особливий рід напруженості. І я дуже прагнув, щоб відлуння Майдану почули в міському просторі Любліна. Це місто, занурене в історію, тож воно має свій історичний вимір, тобто триває. А якщо подумати про «довге історичне тривання», то на протилежному кінці — а може, на початку? — з’являється минущість.

У містах віддавна ставили тріумфальні арки, пам’ятники, позначали історичні місця та місця, де відбувалися дива. У сучасному застосуванні мистецтва в публічному просторі є сильний ігровий елемент


У кожній минущості є елемент тривання. Роздуми на тему швидкоплинності, несталості, змінності, нетривалості, короткочасності, ефемерності стали modus operandi для запрошених митців. Довжина і спосіб тривання, які спроектували митці, визначили водночас і його минущість. Сам задум реалізації витворів, які заповнили простір міста на один місяць, був ще й свідченням усвідомлення минущості. Деякі реалізації містили в собі таке бажання вкоренитися і тривати, що ми вирішили лишити їх. Тривання подолало минущість. Як надовго? Побачимо. Для деяких митців додатковою вихідною точкою стало й уявлення про Майдан. Майдан у ширшому розумінні, ніж у його арабському етимоні, який означає «площа». Завдяки подіям на київському Майдані слово «майдан» сьогодні означає не менше, ніж грецьке «агора», а отже, це не тільки площа для торгівлі чи випадкових зустрічей, а й місце, де громадяни дискутують про свій «поліс» і творять активне політичне суспільство. Завдяки активності тих самих громадян з’явилися «революційні моменти» — майже непомітні часові точки, поєднані ненастанним рухом. Були одночасно сталістю і рухом, революційним піднесенням і неперервністю, минущістю і триванням. Так багато хотіли відтяти від історії, а отже, тривання, а також від політики, а отже, минущості, що опинилися в самому осередку великої політики та великої історії.


Усім цим ми хотіли поділитися з мешканцями історичного міста Любліна, 99% яких не з’являються в галерейних просторах, навмисне присвячених мистецтву. Люди ходили вздовж уявної «осі митців», і мистецькі витвори виривали їх зі щоденної рутини, люди на своєму шляху натрапляли на несподіванки. У містах віддавна ставили тріумфальні арки, пам’ятники, позначали історичні місця та місця, де відбувалися дива. У сучасному застосуванні мистецтва в публічному просторі є сильний ігровий елемент. З одного боку, митці усвідомлюють, що втручаються в живий міський простір, а з другого — мешканці дають на те певну згоду. Народжується спроба знайти консенсус, пошукати якийсь ключ, навіть якщо це тільки «метафізичний ключ» для використання в майбутньому.

 

Читайте також: Виборчі роздуми політичного безхатька


Саме таким і було завдання митців, які приїхали до Любліна й реалізували свої витвори в місті, відкритому для них на червень 2014 року.


Сьогодні листоноша зробив мені велику несподіванку. Гортаючи каталог, я побував подумки у Відкритому Місті Любліні, до якого повернувся на короткий час у червні 2014-го, щоб разом із митцями, які стали приятелями, переконати його мешканців, що мистецтво може зцілити нас, навіть якщо тільки на хвилину.


P. S. У проекті брали участь Іван Базак, Януш Балдиґа, Ян Ґрика, Жанна Кадирова, Алевтина Кахідзе, Роберт Кушміровський, Славомір Мажец, Мирослав Машлянко, Лада Наконечна, Анна Плотницька, Тарас Полатайко, Андрій Сагайдаковський, Леон Тарасевич, Микита Шалений.