Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 травня, 2011

Думки в реакторі

«Кругла» чорнобильська дата минула ще сумніше, ніж очікувалося.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (182)
від 28 квітня, 2011

Буквально донедавна можна було тішитися ілюзією, що катастрофа на ЧАЕС 1986 року – це відрижка клятого комуністичного минулого, його крива міна під завісу, останнє «прощавай». Але якраз напередодні роковин показала свій характер японська Фукусіма, і стало зрозуміло, що ця проблема за своєю природою не лише радянська й соціалістична. Вона відображає рівень розвитку всієї цивілізації на поточний день. Здавалося б, Японія (!!!)… Країна, що мала дві загальнонаціональні фобії– радіацію та землетруси– й примудрилась утрапити в халепу, яка реалізувала обидві.

Те, що люди нічого не навчаються ані на чужих, ані на власних помилках, не є новиною. Як і колись, вони готуються до минулих воєн, захищаються від примарних загроз і вперто ігнорують реальні небезпеки... Нарешті, просто не «заморочуються» майбутнім. Так, в СРСР панувала одна мотивація: робити кар’єру й, боронь Боже, не втратити партквитка. Відповідати годилося перед начальством, а не перед Всевишнім. Навзамін можна було вдавати, ніби маєш владу над природою та історією. На виході – низка екологічних та гуманітарних катастроф, чи то безперервна катастрофа завдовжки в сім десятиліть. Але виявилося, що решта світу живе не на досконаліших засадах. Бюрократія, корпорації, галузеві лобі наочно демонструють не набагато вищий рівень відповідальності й здатні докеруватися до не менш ефектних жахіть. І це в країнах із більш-менш відпрацьованими демократичними механізмами, вільною пресою, громадським контролем за владою… А ви уявляєте, що може трапитися в сучасній Україні, де одна-єдина рушійна сила розвитку – це мрія кожного бізнесмена й чиновника про власний маєток із полем для гольфу, гараж крутих тачок і гарем, яким не соромно похизуватися перед колегами? Коли вже японці з їхньою вродженою дисципліною та любов’ю до природи підготували собі своїми руками такий кошмар, припустіть тільки, до чого варто рано чи пізно готуватися нам із нашими чотирма атомними станціями на 15 енергоблоків, а також літаками, пароплавами, потягами, газогонами й підприємствами важкої металургії та великої хімії, не кажучи вже про звитяжні збройні сили!

Небезпека, як завжди, не в техніці, а в загальній концепції життя. Скажімо відверто, ми недалеко відійшли від того світоустрою, який породив колоніальне рабовласництво, світові війни, концтабори, Хіросіму і, зрештою, Чорнобиль. Я не маю і не можу мати власної думки, чи потрібна атомна енергетика. Не виключено, що так – але інакша, ніж тепер, не на цій технічній базі й не з тими людьми, які нині ухвалюють рішення. Не знаю, на урані-238, на торії чи на плазмі, – хай вирішують фахівці, – але до того суспільство має стати достатньо дорослим, щоб контролювати останніх, а вони повинні припинити бавитися в кубики й усвідомити свою відповідальність. Бо ж, попри просунутість окремих політиків і громадських діячів, попри розвиток комунікацій та інші досягнення в царині соціальних технологій, людство загалом досі перебуває на домодерній стадії розвитку.

Це якщо казати «загалом», бо за останніх 40 років пробилися паростки нової ментальності, виникли окремі ділянки, де саме нею визначені способи взаємодії людей. Тільки в нас вона перебуває не те, що на периферії уваги, а взагалі далеко за межами фокуса. На Заході – це те, що склалося після студентських заворушень у Латинському кварталі й виступів проти В’єтнамської війни, після руху за расову рівність, хіпі й Вудстока. Дуже умовно можна назвати це «зеленою» свідомістю, адже бути «зеленим» – не труситися над кожним деревцем (хоча, може, й це також), а переосмислити місце й призначення людини у світі. Звісно, «покоління 68-го» частково уже встигло зробитися частиною істеблішменту й навіть установити на окремих ділянках свій специфічний режим інтелектуального терору та демагогії, але воно також спромоглося продемонструвати нові підходи там, де традиційні алгоритми виявилися безсилими. Ну так. Говорити про «зелених» в Україні після окремих карикатурних, пародійних, за межами пристойності прецедентів дещо соромно. Однак замислюватися про умовно «нові» – європейські чи західні – цінності стосовно нашої країни все ж таки варто. Йдеться про альтернативу двом однаково потворним маршрутам: нахабному олігархічному феодалізму російського зразка й патріархальному самовдоволеному... теж феодалізму, тільки нібито в українській модифікації. Бо наприкінці кожного з них неминуче маячить... Чорнобиль.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено