6 липня

Кадровий голод

Несподівано за один день дістала кілька пропозицій і запитань від різних партій, що шукають активних людей на Донеччині.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (555)
від 5 липня

Звичайно, не йдеться про «важкоатлетів», які, навіть маючи начебто протилежну ідеологію, інколи роками заповнюють тут свої ряди тими самими людьми. За таким процесом можна спостерігати, як за язиками пломеню в каміні чи водою, що тече, вічно. Бо це заспокоює внутрішнього Дон Кіхота: у політичному бомонді все стабільно, тому не варто сподіватися на кардинальні повороти, адже, як відомо, від перестановки складників нічого не відбувається.


Вузькоспрямовані партії, хоч як дивно, таких представників мають, можливо, не у великій кількості, але вони точно знають, де шукати анархістів чи, наприклад, порядних людей, бо один з одним зазвичай знайомі. А ось партії середньої ланки, членство в яких не дає автоматичних дивідендів, однак пропонує деякі можливості, виходять на полювання майже наосліп. Не думаю, що хаотичне вихоплювання на місцях просто дієвих людей, що мають дуже опосередковану належність до запропонованої конкретної ідеології, буде успішним. Навряд чи той, хто ніколи не мав справу з проблемою сортування відходів (і навіть не чув про це) або програмами поводження з безпритульними тваринами (вважаючи, що ефективніше за все їх труїти чи відстрілювати), стане добрим представником, наприклад, Партії зелених України. І так у будь-чому, якщо взагалі спрямованість того чи іншого політичного руху можна чітко зрозуміти. Із цим у нас теж дуже велика проблема: спробуйте сформулювати головні ідеї хоча б тих партій, які в різні роки потрапляли до парламенту? Ото ж бо й воно: ми за звичкою шукаємо обличчя, а не можливість розвитку країни певним курсом.

На жаль, наша політична система існує не як результат виклику та потреб суспільства, а як проекти, що створюються (чи оживають) напередодні виборів. Часто під конкретних людей, тому те, хто буде масовкою в цьому процесі, неважливо


На жаль, наша політична система існує не як результат виклику та потреб суспільства, а як проекти, що створюються (чи оживають) напередодні виборів. Часто під конкретних людей, тому те, хто буде масовкою в цьому процесі, неважливо. Звичайно, парламентські партії грають за іншими правилами, бо більшість членів приваблюють усе ж таки не ідеологічні, а комерційні інтереси. Можливо, це звучить наївно та ідеалістично, але створити здорову конкурентоспроможну та дієву політичну еліту без активістів, які захоплені саме ідеєю, а не перманентною участю в перегонах за привілеями та можливістю лобіювання інтересів, неможливо.

 

 

Читайте також: Карнавал, перформанс, хепенінг

 

І, ймовірно, найпродуктивніше робити це могли б саме ті партії, які не конвертуються відразу в місце в парламенті, а планують довгострокову діяльність за чітко визначеними темами. Менше спокуси, так би мовити. Хоча, звичайно, і менше можливостей, зважаючи на реалії сучасного виборчого процесу. Але зараз ідеться все-таки про гру в шахи, а не «в Чапаєва». Тому стратегічне бачення побудови партії, хоч би як дивно це звучало, має передусім спиратися на людей без участі в політичних проектах і зацікавлених темою. Розшукувати своїх прихильників можна, просто стежачи за подіями на місцях. Протести проти вирубування лісів, мітинги через неймовірну забрудненість повітря в промислових містах, зоозахисні та природоохоронні акції — це місця активності величезної кількості тих, хто залюбки заручився б підтримкою та попрацював би на ту саму Екологічну партію чи зелених (причепилася до екологів, бо саме в цьому напрямі дістала пропозиції). І ефективність роботи та коефіцієнт підтримки населення рік у рік були б вищими. Але для цього й партії повинні мати чіткі програми, які не можна по-різному трактувати під зручні політичні прожекти.


Криза довіри політичним лідерам і партіям наразі в Україні дуже гостра. Причини зрозумілі: клановість політичної еліти, неспроможність відмови від популістських гасел, а також традиція амнезії щодо обіцяного, зрощення бізнесового та політичного рухів. Але небезпека не тільки в тому, що на цій хвилі можна дістати проблеми — від фактичної легалізації фальсифікацій виборів до появи на політичній арені героїв мультфільмів. Бо навіть сьогодні доводиться чути: «Можна робити все й навіть більше, щоб тільки він (вона) не сів (-ла) на трон». До речі, усі, хто виправдовує адмінресурс, каруселі, потрібних людей у списку, зазвичай роблять це заради правильної, на їхній погляд, ідеї.

 

Читайте також: Періодична система кадрів


Однак найбільша небезпека в тому, що участь у роботі політичних партій і далі викликатиме стійке відторгнення в людей зі справжніми ідеями та громадським досвідом. Особливо в тих, хто цінує свою репутацію. Хоча за нормальних обставин цей інститут, навпаки, є дієвим і зрозумілим рухом активного громадянина. Поки політика в нас буде синонімом до шахрайства, а не ідеології, партії поповнюватимуться випадковими активістами чи шукачами збагачення. Якийсь Іван Іванович, що позиціонує себе як обличчя партії, украде мільйони чи перефарбується в польоті, а тінь від цього впаде на кожного члена партії, навіть якщо людина прийшла свідомо підтримувати правильні ідеї. Бо це, власне, і стало для мене причиною того, що питання та пропозиції від будь-якої політичної сили я не розглядаю. Хоча розумію, що могла б зробити більше корисного, використовуючи політичний рух, а не зай­маючись суто громадською діяльністю.