5 квітня

Слов’янськ: книгарня проти катівні

«Дякую!» — тримаючи в руках книжки у фірмовому пакеті, жіночка не помічає, як далі переходить на українську, запитуючи продавця про цікаву їй спеціальну літературу. «Тут что, все только по-украински? Это же Донбасс!» — незадоволено роздивляється полиці чоловік.

 

Продавець Андрій у відповідь усміхається, але й далі спілкується українською. У Слов’янську вже третій місяць працює перша в регіоні україномовна книгарня, де майже щодня точаться війни місцевого масштабу. Але, як каже директор Віктор Разживін, перемога буде за нами.

 

Навіть така подія — відкриття Книгарні «Є» — викликала резонанс: одні майже не мали сумніву, що це проект збитковий, тому пророкували швидке банкрутство. Хтось, навпаки, оптимістично передрікав, що голодні на українську книжку мешканці Донбасу просто спустошать книжкові полиці. Але правда, як завжди, виявилася десь посередині. Першими, звичайно, потяглися місцеві патріоти. Це, як ви розумієте, справа принципу. Але їх не так багато, щоб тільки вони становили більшість покупців. За ними вже пішли вчителі та викладачі вишів, студенти. Не ажіотаж, звичайно, але продавці не сидять без діла. 

 

Читайте також: Свобода слова по-донецьки

 

«Натовпу не спостерігаємо, але ось понад 200 анкет постійних покупців за ці два з лишком місяці маємо. І більша частина — місцеві мешканці», — вказує на купу білих папірців у руках продавця директор книгарні Віктор Разживін. Розповідає, що вже є кілька завсідників, літературні смаки яких устигли вивчити. Найпопулярніші тут дитячі книжки. Охоче беруть як шкільну літературу, так і підліткову або яскраві дитячі вимельбухи чи енциклопедії. «Діти в нас майже стовідсотково білінгви: вдома розмовляють російською, а в садочку чи школі вчаться українською. Тому батьки дуже активно купують їм цікаву літературу. Досить стабільний попит на бізнес-літературу, якої, по суті, раніше знайти було ніде. Щодня купують книжки з психології, жіночі романи, детективи, класику. А ось із сучукрлітом поки що не дуже. Бо купують не книжки, купують імена. На жаль, широкій публіці вони не дуже відомі. І, думаю, не тільки на Донеччині. Те, як складена сучасна програма з літератури в школі та вишах, не дає можливості навіть дізнатися, що цікавого є на полицях книгарень».

 

Читайте також: Біполярне суспільство

 

Найближчим часом планується відкриття зали для проведення різних літературних подій, бо багато українських авторів не проти влаштовувати презентації власних книжок і на Донеччині. Швидше за все, першими слухачами буде та сама невелика кількість активістів, які й зараз інколи використовують книгарню для своїх зустрічей та спілкування на гарячі теми. Але Віктор Разживін вважає, що створення такого культурного та по-справжньому українського простору — інвестиція в майбутнє. Бо якщо не почати активно пропагувати українську книжку зараз, потім уже буде запізно. Хоча, зізнається, майже всі роки незалежності, на жаль, були втрачені: на початку 1990-х була закрита єдина книгарня з україномовними книжками, потім у приватні руки потрапила найбільша україномовна газета, яку власники одразу ж стали випускати російською. Через неможливість отримати книжку улюбленого жанру (фантастику чи детектив, наприклад) українською місцеві автоматично ставали російськомовними читачами. Тому добре вже те, що зараз принаймні з’явився якісний вибір.

 

Читайте також: Страйки як викид емоцій

 

Цікаво, що саму книгарню відкрили в приміщенні, яке міститься навпроти сумнозвісної будівлі Слов’янського СБУ, де в підвалах катували активістів. Директор каже: нічого страшного, снаряд в одну воронку двічі не потрапляє. Хоча, як на мене, це все дуже символічно: коли дивишся у вікно на ту страшну будівлю, тримаючи в руках українську книжку, розумієш, що надія є. І зброя теж є. У кожного з нас. Хай там як пафосно чи наївно це прозвучить.