Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 квітня, 2011

Сорос під ліжком

Олександр Єфремов сказав дурість. Звичайну нафталінову дурість. Мовляв, Сорос разом із Бєрєзовскім готують в Україні заворушення.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (181)
від 21 квітня, 2011

Припущення, що народний депутат – параноїк (звісно, не в медичному, а в переносному сенсі) радянського зразка, який під кожним ліжком бачить підступи американських шпигунів, слід відкинути. Такі рецидиви переважно виникають у бідолах передпенсійного віку, які виховувалися на карикатурах у журналі «Крокодил» та фільмі «Помилка резидента». Щоправда, інколи параною демонструють молодші люди, яким нібито не було звідки набратися окопної свідомості. Так, нещодавно землячка та однопартійка Олександра Сергійовича щиро (не сумніваюся!) переконувала, що західна освіта розбещує українських журналістів і робить їх агентами ворожого впливу. Тобто комплекс остраху перед лукавими представниками міжнародного капіталу – річ доволі заразна, але зазвичай він усе ж таки проявляється в категорії населення з дещо меншими статками, ніж у нардепів від правлячої партії.

Щодо справжньої мотивації цікаве припущення висловив Олег Рибачук, хоча, як на мій смак, надто конспірологічне: нібито в такий спосіб другий ешелон регіоналів за підтримки російської ФСБ готується скинути «національного лідера» й заздалегідь виставляє димову завісу. Проте мені завжди здавалося цікавішим і кориснішим розглядати інформаційні викиди не з погляду їхнього безпосереднього змісту, а як ілюстрацію способу мислення автора. Коли ми когось звинувачуємо в злочині, то схильні приписувати цій людині власний хід думок, своє бачення проблем та їх вирішення. Ментальність, яку яскраво ілюструє пан Єфремов, побудована на тотальній демонстративній недовірі до свободи людської волі й, навпаки, на вірі в універсальне всевладдя грошей. Ніхто не заперечує, люди піддаються маніпулюванню, а гроші – річ приємна й корисна, що здатна вирішити силу-силенну проблем. Та все ж є межа, якої ця публіка не бачить і не визнає, бо інакше довелося б переглянути деякі засадничі переконання. Зокрема, повірити, що Майдан неможливо ані придумати, ані зібрати за долари. Це ж треба було так налякатися, щоби досі, через п’ять років, у нічному кошмарі шукати винних у спонтанному викиді громадської гідності!

До речі, про Бєрєзовского, який нібито з руки годував помаранчевих лідерів. Це за словами самого збіглого екс-олігарха. Еге ж, ви його тільки послухайте! Боріс Абрамовіч – людина специфічна, дуже любить перебувати в центрі подій (байдуже яких), а якщо не виходить, то артистично вдавати причетність до них. Натомість вкрай неохоче розлучається з грошима, особливо зі своїми. Утім, тут він не оригінальний.

Ще цікавіше з паном Соросом, з яким я особисто не маю честі бути знайомим. Щоправда, якось далекого 1992 року коштом його фонду мені пощастило пройти стажування на канадському телебаченні. З тієї групи із восьми журналістів, до речі, згодом вийшли два генеральних продюсери телеканалів, один продюсер документальних фільмів і троє телеведучих. У такий спосіб, за версією Олени Бондаренко, Сорос, мабуть, розкладав українське телебачення зсередини. Відтоді я з грошима благодійників не мав ніяких справ, але чимало чув про це від знайомих, які «підсіли» на іноземні гранти. Вони з ентузіазмом розповідали, що треба заповнити п’ятдесят аплікацій, принести десять резолюцій і п’ять рекомендацій, перш ніж отримати нещасних три тисячі, і, боронь Боже, в жодному разі не готівкою. Порядок не змінюється ніколи, бо інакше наступного дня благодійника візьмуть за дупу й звинуватять у відмиванні грошей, і ніяке місце в списку Forbes не врятує.

Пан Єфремов вірить, що якийсь американський, а не зімбабвійський мільярдер ось так просто може підкинути валізку доларів чи євро на революцію в іншій країні. (Боже милий, навіщо?!!) Я розумію, коло спілкування нав’язує свої стереотипи. Власний досвід також. У такому разі, може, він чув, хто з його однопартійців із верхньої частини списку (не Forbes, а фракції ПР) справді робив пожертви на помаранчевий Майдан у 2004-му. Так-так, було, Олександре Сергійовичу! З яких міркувань – загадка. Мабуть, про всяк випадок, щоби не класти яйця в один кошик. Про один такий грант я напевне знаю, скільки й від кого. Мені відомо також, що кошти ті витратили не на збирання 500-тисячного натовпу (на два долари довго не померзнеш), а на оплату сцени, освітлення, звуку й біотуалетів.

Це не забобон, а цивілізаційна прірва. Між тими, хто вірить, що в Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії – в Україні також – люди виходять на вулиці за американські гроші, й тими, хто вірить у людську гідність. Ось і вся конспірологія...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено