6 березня

Про «тупий народ»

Щоближче до виборів, тим частіше ведуться розмови про «тупий народ», катастрофічно не готовий до демократії.

 

А що ще скажеш, коли мільйони дорослих людей готові вручити булаву абсолютно одіозним персонажам? Як не лаяти хронічно безпам’ятних виборців, котрими керують голоси з телевізору? Подібні інвективи заряджають адреналіном усіх, а декого ще й надихають. Бо якщо народ такий безпорадний, йому конче потрібна керуюча та спрямовуюча сила, одноосібний або колективний Мойсей. А що може бути більш спокусливим, ніж зарахувати себе до прогресивної меншості, котра, зціпивши зуби, тягне 45 мільйонів бовдурів до світлого майбутнього? Щойно на плечі натискає тягар європейської людини, на душі стає млосно і солодко від усвідомлення власної значущості та масштабу поставлених завдань... Але все це, за великим рахунком, бздури. Якими б не були передвиборчі рейтинги, з українцями все гаразд — наш народ притомний настільки, наскільки може бути притомним будь-який народ взагалі.

 

Мізантропи, до яких я пристаю під час нападів снобізму (mea maxima culpa!), мають дуже спрощену картину світу. Ось тутечки ми, свідомі та прогресивні, а ось — темні маси, котрі тільки і роблять, що ламають наші прекрасні плани порятунку Батьківщини. Люмпени, совки, жлоби, селюки, обивателі, люмпени, плебс — у темної маси тисяча облич, але на кожному лежить печатка глупоти. Тож не дивно, що вони не можуть адекватно проголосувати — добре, що хоч мила не їдять. А значить ми — свідома та прогресивна меншість — мусимо сформувати Нового Українця, виростити його в реторті наших хабів та коворкінгів, інакше ніякого поступу не буде. Але варто поміняти оптику і виявляється, що і “старі” українці щонайменш не безнадійні.

 

Читайте також: Мисливці за голосами

 

Про чесноти “простих людей” багато писали наші народники-хлопомани, але покладатись на свідчення сентиментальних людей важко. Тому дам слово експертам з далекого Давосу. За їхніми підрахунками, за розвитком людського капіталу Україна посідає 34-те місце серед сотні досліджуваних країн, котрі оцінювали за здатністю населення реагувати на зміни ринку праці, опановувати новітні технології та розвивати сучасні трудові навички. Поруч з нами у рейтингу — не лише Литва і Латвія, але також Південна Корея, Італія та Польща, а позаду нас — Туреччина (72-ге місце), Індія (63-тє), навіть Китай (40-ве). От вам і “тупий народ”. Та що рейтинги — достатньо роззирнутись навколо. Так, українці жаліються за “безкоштовною медициною” та іншими благами соціалізму. Але при цьому вони виявляють дива підприємницької активності — хай не завжди законної, проте дуже ефективної. У тіньовому секторі, себто у просторі народної самодіяльності, виробляється понад 30% нашого ВВП, а під матрацами у населення, за оцінками економістів, лежить чи то $20, чи то $90 млрд. Для порівняння, цьогорічний транш від МВФ складатиме менше $2 млрд.

 

Так, в Україні домінують не цінності самовираження, а цінності виживання, котрі пригальмовують прогрес і заважають будувати сучасну демократію. Все так. Зате українці — навіть ті, у яких під матрацом порожньо — стоять на ногах міцніше, ніж можна подумати. Ви колись бачили в Україні щось подібне до американських або латиноамериканських гетто? Чи може хтось чув про вуличні банди, котрі “експропріюють експропріаторів”? Навіть півтора мільйони українців, що виїхали із зони окупації, облаштовують своє життя самостійно (бо державна допомога складає в середньому по ₴155 на місяць на особу). Так, виживати ми уміємо — і ця заслуга цілком належить народові. У м’ясорубці ХХ століття ми вціліли не завдяки яскравим провідникам, котрі здебільшого гинули, сиділи по тюрмах або тужили на еміграції, а завдяки отим “темним масам”.

 

Читайте також: Золота акція виборів. Принципова невизначеність

 

Так, в Україні вкрай низький рівень громадської активності — десь на рівні 10%. Але решта 90% також не сидить без діла, а виконує всю ту малопомітну роботу, з котрої тчеться полотно української дійсності. Виходить у них, прямо скажемо, не ідеально, але активна меншість — також, м’яко кажучи, не боги. Стародавні гностики були неправі в усьому, крім одного: що внизу, те і нагорі. “Прості люди” помиляються, чинять відверті дурниці і злочини, але не частіше, ніж ті, хто набивається їм у провідники — не проходить і року, як у чергового Мойсея починає відклеюватись борода. Так, серед народу чимало бовдурів та злочинців, але і серед керманичів країни (чи претендентів їхні крісла) таких не менше. Я знаю, з яких емоцій народжуються сентенції про “тупий народ”, про те, що когось слід позбавити права голосу і т.д. Але хто з нас настільки непомильний і незаплямований, щоб мати право виносити подібні вердикти?

 

Та й зрештою, справа не в етиці. Скиглити, що нам — свідомим і прогресивним — дістався “не той народ”, просто контрпродуктивно. Такі розмови лише провокують забарикадуватись у вежі зі слонової кістки, щоб в кінці кінців втратити будь-яку адекватність. Бо коли з височини нічого толком не роздивишся, легко повірити, що внизу справді товчуться лише люмпени та плебеї. А раз так, то немає жодних шансів зрозуміти, що насправді відбувається в Україні і чого бажає її реальний, а не уявний, народ.