3 березня

Доленосні вісімки

В історії Чеської Республіки дуже багато доленосних вісімок.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (537)
від 1 березня

Чехословаччину було засновано в жовтні 1918 року; окупації нацистською Німеччиною Богемії та Моравії передувало підписання європейськими наддержавами Мюнхенського договору в вересні 1938-го; у лютому 1948-го стався переворот, унаслідок якого в державі на цілих 40 років установився комуністичний тоталітарний режим; у серпні 1968-го вторгненням танків п’яти держав Варшавського договору на чолі з Радянським Союзом закінчилася спроба демократичної трансформації чехословацького суспільства. І лише в листопаді 1989 року Чехословаччині вдалося вислизнути з-під диктатури Москви, а згодом самостійні Чеська Республіка й Словацька Республіка стали членами Європейського Союзу та НАТО.


Цими лютневими днями чеська громадськість вшанувала 70-річчя від початку події, відомої як комуністичний переворот, хоча самі комуністи її називають «переможний лютий 1948-го». А насправді тодішня Чехословаччина стала на шлях розбудови соціалізму, що передбачало націоналізацію, колективізацію та поступове падіння рівня життя. У результаті країна виявилася серед найбідніших у Європі. Оскільки це були часи активного розгортання холодної війни між Сходом і Заходом, не дивно, що основним і всюдисущим лозунгом Комуністичної партії Чехословаччини були слова: «З Радянським Союзом на віки вічні й ніяк інакше!!!»

«Це братська, інтернаціональна допомога!» — стверджувала радянська пропаганда, а я сам пригадую, що було дуже складно зрозуміти, чому якісь брати допомагають нам із використанням танків, гармат та автоматів, коли їх про це ніхто не просив

 

Така ситуація протрималася аж до весни 1968-го, коли чехословацьке суспільство під керівництвом Комуністичної партії починає шукати причини економічних проблем і можливі шляхи їх вирішення. Багато хто їх вбачав у відродженні справжньої демократії й плюралізму, інші вимагали перейняти досвід розвиненіших країн, ще хтось домагався скасування цензури та встановлення гарантованого захисту прав людини, як-от право на вільний виїзд за кордон тощо…


Усі сподівання на перебудову суспільства померли зранку 21 серпня 1968 року, коли чехи й словаки дізналися з новин, що їхню респуб­ліку окупували війська п’яти держав: Радянського Союзу, Польщі, Болгарії, Угорщини й НДР. «Це братська, інтернаціональна допомога!» — стверд­жувала радянська пропаганда, а я сам пригадую, що було дуже складно зрозуміти, чому якісь брати допомагають нам із використанням танків, гармат та автоматів, коли їх про це ніхто не просив.

 

Читайте також: Ціна членства в ЄС


Після вторгнення «дружніх військ» у Чехословаччині починається період так званої нормалізації, коли зміцнювався тоталітарний режим, проводилися чистки в політичному устрої, економіці та освіті. Тоді як армії чотирьох країн пізніше покинули територію ЧССР, армія СРСР тут «пустила коріння». Совєти побудували свою мережу військових гарнізонів і запровадили суворий окупаційний режим. Останній протримався в Чехословаччині 23 роки, аж до 1991-го, коли радянські військові підрозділи були змушені покинути нашу країну. У цей час ситуація в Чехословаччині розвивалася вже в абсолютно іншому напрямку. У листопаді 1989 року в Празі та багатьох інших містах почалися масові заворушення, страйки й демонстрації. Саме такою була реакція на неправомірні дії правоохоронних органів під час розгону студентської акції, приуроченої до Міжнародного дня студентства 17 листопада 1989-го.


Тоді в Радянському Союзі відбувалася ґорбачовська перебудова. І розгублене військове командування не видало наказу ще раз увести війська в Чехословаччину. Таким чином чехословацький парламент дістав можливість скасувати постанову про панівну роль Комуністичної партії й провести вибори нового президента.

 

Читайте також: Чехи й поляки


Було обрано противника соціалізму, ліберального демократа Вацлава Гавела. Нова політична сила оголосила курс на членство Чехословаччини в Європейському Союзі та Північноатлантичному Альянсі. На підставі права на національне самовизначення в січні 1993 року відбулося розділення на дві самостійні республіки: Чеську та Словацьку. Відбулося воно безконфліктно й раціонально. Це був приклад усій Європі та світу, як потрібно вирішувати міжнародні проблеми.