26 лютого

Естонія та ерзя

На вихідних соціальні мережі рясніли привітаннями естонців із Днем незалежності. Тож у розвиток теми фіно-угорських народів хочеться згадати про непересічну людину на ім’я Йовлань Оло. Йдеться про великого романтика, який із попелу відродив власну націю.

Йовлань Оло — ерзя, який став кавалером ордену Хреста землі Марії — державної нагороди Естонської Республіки. Цим орденом нагороджують президентів республіки та іноземців, які мають особливі заслуги перед державою. До таких іноземців належав і Йовлань Оло.

 

До 1990-го він був відомий у Республіці Мордовія як Владімір Ромашкін — хормейстер і кінодокументаліст. Наприкінці 1980-х чоловік захоплюється ерзянським фольклором, вирушає у краєзнавчі експедиції селами Мордовії, де збирає пісенний матеріал та усні перекази про історію власного народу — ерзі. Натхнений ідеєю зберегти культуру й традиції нечисленного фіно-угорського етносу, Оло формує чоловічий ансамбль «Торама». Торама — це ритуальний ріг, котрий у давнину ерзя використовували для поклоніння верховному богу — Інешкі Пазі.

 

Тюштя — герой ерзянської міфології, син Бога і земної дівчини-ерзянки Литови. На цьому малюнку Тюштя тримає на плечі великий ритуальний ріг — тораму.

 

Новостворений аматорський гурт бере участь у фестивалях фольклорної музики у Фінляндії, Естонії, Латвії, стає лауреатом конкурсу виконавців народної пісні «Голоси Росії» (1994). Для повноцінного життя свого етно-гурту Ромашкін (Йовлань Оло) опановує ремесло виготовлення ерзянських музичних інструментів. «Торама» з його унікальним чоловічим багатоголосим співом об’їздить із концертами практично всі ерзянські села не лише в Мордовії, а й загалом у Росії. Згодом виступи гурту починають супроводжуватися лекціями з історії ерзян та виставками декоративно-ужиткового мистецтва. Саме завдяки «Торамі» ерзянські пісні були вперше записані на звуковий носій (платівка «Mordvin Songs» побачила світ у Фінляндії).

 

Читайте також: Париж, лицарі і таксі

 

Невдовзі музичний гурт, у якому брали участь два сини Йовланя Оло, починає претендувати на статус релігійної громади, яка пропагує відродження національної віри ерзян — інешкіпазії, віри у творця усього сущого Інешкі Паза. Паралельно з музикою Оло занурюється в пошук ідеологічної доктрини, яка допомогла б його народові уникнути асиміляції. Він починає активно розвивати ідею новітньої «ініціації ерзян» — гуртування представників ерзянської нації на ґрунті єдиної ідеології, що сповідує особливу роль ерзян у світі. Такий підхід мав стати вирішенням проблеми масової асиміляції, викликаної розпорошеністю народу на всій території Євразії — від західних меж Нижньогородської області до Сахаліну, та засиллям московського православ'я, яке росіяни використовували як потужний інструмент русифікації фіно-угрів.

 

Йовлань Оло (1951–2002). На задньому тлі стяг ерзянської молодіжної націоналістичної організації «Од Вий».

 

На початку 2000-х Йовлань усвідомлює, що шлях до збереження та розвитку ерзян — це політична боротьба. Він засновує молодіжну націоналістичну організацію «Од Вий» (укр. «Нова сила»). Оло пропагує серед свого народу принцип мовної стійкості — використання ерзянської не лише в домашньому спілкуванні, а й у всіх сферах публічного життя. За лаштунками одного з концертних виступів, що відбувався в Саранську в 2001-му, Йовлань Оло, розповідаючи про співпрацю з естонськими митцями, проігнорував запитання журналістів, що прозвучали російською мовою. За це йому перепало на горіхи від місцевої преси, що звинуватила музиканта в русофобії та «заграваннях із фашистською Естонією». До речі, одного зі своїх синів Оло відправив на навчання до Естонії поглиблювати зв’язки між двома близькими народами.

 

Читайте також: Про Україну англійською

 

Оло був надзвичайно харизматичним не лише на сцені, а й у житті. Кожен його виступ, кожна промова й лекція віддаляли ерзянський національний рух від совка з його шаблонними уявленнями про «мордву». Незадовго перед смертю здійснилася мрія його життя: Оло домігся відкриття в Саранську Фіно-угорського дому. Між іншим, у день відкриття цієї культурної інституції на подвір’ї будинку було урочисто піднято прапори Мордовії та Естонії. Можете собі лишень уявити реакцію росіян.

 

2006-го в селі Вірь Тавла Кочкуровського району Мордовії відкрився етнографічний ерзянський музей «Йовлань Олонь Этно-Кудо», створений на базі традиційної ерзянської хати, яку митець придбав ще 1989-го.

 

У 2001 році за значний внесок у розбудову естонсько-ерзянських відносин Естонія відзначила Йовланя Оло орденом Хреста землі Марії (V ступеня). У затятого та енергійного чоловіка попереду були грандіозні плани, зокрема й навчальна програма в Естонії для молодих ерзян із метою їхнього особистісного розвитку та повернення до Мордовії… 2002-го. Оло раптово помер на 51-му році свого життя. Що насправді відбулося 29 серпня 2002 року в Саранській республіканській клініці? Про це й досі дискутують ерзянські активісти. Відомо лишень одне: Йовлань Оло став для ерзян чимось більшим за музиканта й громадського діяча. Для них він новітній Тюштя — людина-легенда, який за своє коротке життя зміг воскресити націю.