14 грудня, 2017

Подивився «Кіборгів», немов повернувся в ДАП

Я «кіборг» Донецького аеропорту. Був на ротації в новому терміналі взимку 2014 року перед його падінням. Туди я потрапив добровільно.

Перше, про що я згадую, коли мене запитують про ДАП, — це лютий холод, від якого не можна було сховатися ніде. Приміщення, де ми жили, — бойлерна, від основного залу терміналу відділяли гіпсокартонні стіни, у багатьох місцях продірявлені кулями. Тому температура всередині трималася лише на кілька градусів вищою, ніж на вулиці, а тоді були сильні морози.

Від інших місць на війні аеропорт відрізнявся малою відстанню до противника. Між нами й старим терміналом, де стояли сєпари, було не більше 100 м. Ми мали візуальний контакт із ворогом, бачили, у кого стріляємо. Було важко морально від розуміння того, що ми в повному оточенні й у разі чого просто не зможемо відійти, та й відходити ніхто не збирався.

Позиція, на якій ми стояли в ДАПі, називалася «Ромео». Хто й чому її так назвав, ми так і не дізналися. Вона була передовою, найближчою до старого терміналу, і коли починався бій, ми завжди першими приймали удар. Це була барикада з мішків у приміщенні терміналу, за якою стояв кулемет і було кілька позицій для бійців.

У перервах між чергуваннями ми з моїм побратимом Музикантом дивилися «Гріфінів» на планшеті, який він узяв із собою. Це допомагало морально відпочити, відволікало та розслабляло.

Читайте також: Градус дискусії і відстань до «нуля»

Коли почався показ фільму «Кіборги» в кінотеатрах, моя стрічка у Facebook заповнилася різними відгуками про картину. Майже всі писали, що вона надзвичайно сильна й радили подивитися. Тож я вирішив це зробити.

У якийсь момент під час діалогу героїв про Україну у фільмі я перестав чути, що відбувається навколо, і знову повернувся в ДАП. Заново переживав усі емоції, які відчував під час ротації в аеропорту. Згадував побратимів, із якими там був. У пам’яті виринали розповіді й жарти Душмана (боєць 90 батальйону, командир оборони ДАПу на моїй ротації), пригадався двометровий Дід із 93 ОМБР, колишній афганець, який навіть під час найжорстокіших боїв ішов на позицію випроставшись із горнятком кави в одній руці та з кулеметом в іншій. Згадав нашого медика Психа, завжди життєрадісну людину, від нього вперше почув одну зі своїх улюблених пісень «Кіборг –— Укроп». Згадав, як підсковзнувся, йдучи на позицію, і це врятувало мені життя. Я знову був там…

Коли фільм закінчився та я знову опинився в кінотеатрі, не хотілося повертатися в реальність. Особливо під пісню Вакарчука, що грала під час титрів.

Важливим є те, що ця стрічка пояснює людям, далеким від війни, хто такі «кіборги», що вони зробили й чому, власне, так називаються. Адже про ДАП і «кіборгів» в Україні знає кожен, але далеко не всім відомо, чому й за що цих бійців так назвали, у яких нелюдських умовах хлопці боронили аеропорт. А в кінокартині доступно й зрозуміло режисер це пояснює. Глядачі під час перегляду наче самі опиняються в ДАПі, переживають і борються разом із героями на екрані.

Великим плюсом є ще те, що творці фільму не взяли приклад із російських пропагандистів і не намагалися прикрасити, показати війну як героїчну казку з ідеальними супергероями, які вмотивовано біжать у бій «За Родіну, за Сталіна». Усі його герої — звичайні люди з різними життєвими позиціями й історіями, які зробили свій вибір і пішли на війну захищати свою країну, свої родини, свій реальний чи міфічний «садок вишневий коло хати». У частини мотивація з’являється вже в аеропорту. Також у стрічці показана й абсолютно протилежна думка, коли в полон до «кіборгів» потрапляє сєпар. І це виявляється не російський військовий, а українець, який під упливом російської пропаганди пішов захищати рідний Донбас від міфічних бандерівців. Під час фільму виникає дуже важливий діалог, у якому висвітлена позиція ворога. Це дає глядачам зрозуміти, із яких причин воюють по той бік фронту.

Для мене цей фільм ще й пам’ять. Коли мені буде 60 років, дивлячись «Кіборгів», я зможу знову повернутись у свою молодість, пережити емоції заново, згадати бойових товаришів. Буде що показати внукам, вони мали б гордитися, що їхній дід «кіборг». Більше того, частина сцен і діалогів у стрічці досить правдоподібні, можливо, це буде цікаво нащадкам, які не хотітимуть дізнаватися про війну з книжок.

Однак є у фільмі й мінуси. Це нереалістичність певних сцен. У деяких епізодах показані події, які відбувалися набагато пізніше, ніж період, про який ідеться. Наприклад, у новому терміналі була стіна пам’яті, на якій розписувалися бійці. Приміщення, де вона містилася, не мало вікон, а в «Кіборгах» вони є. Коли приїжджала ротація, завжди починався бій і вивантаження відбувалося під сильними обстрілами. А у фільмі ротація, що приїжджає у новий термінал, завжди спокійно виходить. Режисери змінили навіть саму історію появи назви «кіборги». Адже так захисників ДАПу після чергової невдалої спроби штурму назвали сепаратисти. Вони передавали по рації своєму командуванню, що не можуть узяти аеропорт і вважають, що там сидять не люди, а бойові «кіборги». Ще дуже засмутив медик Псих із фільму, який повністю відрізняється від свого прототипу. Я, звичайно, не можу стверджувати, що це прообраз власне Психа з «вісімдесятки», можливо, був ще якийсь медик із таким самим позивним. Але Псих, якого знає більшість, був цілковитою протилежністю герою стрічки: завжди веселий, мужній, впевнений у собі хлопець.

Читайте також: Невідомою залишається доля лише 4 «кіборгів»

Однією з найемоційніших сцен у фільмі був момент, коли бійці дізналися, що завтра ДАП обстрілюватимуть із «Буратіно» і зрівняють із землею. Настала дуже лірична мить, коли кожен залишився наодинці зі своїми думками, хтось почав телефонувати рідним, хтось згадувати про найважливіше в житті. Сценаристи дуже драматизували цей момент, тому він здається дещо штучним. У такі хвилини в ДАПі все було дещо інакше, хлопці, навпаки, жартували й намагалися підбадьорювати один одного. Усі розуміли, що завтра для них може не настати, але ніхто не падав духом, не робив ніякої драми.

Великим мінусом стрічки стали пісні Вакарчука. Невже її творці серед сотень справді крутих композицій про сучасну війну, серед десятків бійців, які крім автомата тримали в руках гітари на передовій і разом із побратимами створювали пісні під обстрілами, так само й серед волонтерів-музикантів не змогли знайти гідної кандидатури?