30 листопада, 2017

Перестановка доданків

Знаєте, влітку 2014 року я уявляла собі, що зміниться, коли в місто зайдуть українські війська.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (524)
від 30 листопада, 2017

 Оскільки живу не на центральній вулиці Луганська, мабуть, дізналася б про це не відразу. З переворотом «влади», що стався в «республіці» минулого тижня, ситуація схожа: я живу і працюю так далеко від «урядового» кварталу, що можу відстежувати історію у своєму місті лише через телебачення та інтернет. Ну це ніби як діставатися до сусідньої вулиці через Африку. Коли відключили радіо та телебачення, виявилося, що я не знаю, як дізнаватися щось з інших джерел. Мої друзі не знали нічого, як і я. Тому ми почали моніторити в інтернеті. На всі запити про те, що відбувається в Луганську, пошуковик видавав українські ресурси. Тобто я проходила той самий шлях через Африку до сусідньої вулиці. 
Якщо вийти за ворота моєї домівки, можна побачити нашу телевежу, а до центру хвилин сорок пішки… Але ж «військові» навряд чи розповіли б мені, що там відбувається. Тож про всі події я дізнавалася через Київ… Мені дуже бракувало нашого місцевого телеканалу «Луганськ 24», який часто скидався на потік свідомості: побачити там можна було буквально все, що відбувалося навколо. Я звикла дивитися новини, і коли канал три дні транслював лише сіре тло, було страшно й незрозуміло. До речі, місто жило своїм звичним життям. 

Чиатйте також: За фасадом перевороту в «ЛНР»

Ніхто не зачинився вдома із запасом харчів. Мабуть, ми звикли до таких стресів у «владі». Єдине, що змінилося, — у класах поменшало дітей. Батьки вирішили, що буде спокійніше, якщо дитина пересидить цей час удома. У позашкільних гуртках ситуація така сама: дітей поменшало в рази. Батьки, які чекали в холі, перемовлялися між собою, що чути в центрі міста. Ніби ніхто відкрито не демонстрував хвилювання, а при цьому постійно говорили про військову техніку в центрі, про вимкнення телебачення, про незрозумілу ситуацію загалом.

У понеділок вранці в місті нічого не змінилося. Працювали школи та лікарні, магазини торгували продуктами та гарячим хлібом. Навіть фото Плотницького не зняли з муніципальних об’єктів

 Потім друзі написали: Плотницького зняли, про що показали в російських новинах. І саме це образило найбільше. Ще вчора ми дивилися його виступ в інтернеті й він запевняв нас, що все під контролем, що він працює й зникати нікуди не планує. Дивилися цей запис дуже уважно. Плотницький акцентував на тому, що їхати з міста не планує, що все відбувається в штатному режимі… Але наступного дня ми побачили кадри, на яких людина, дуже схожа на ватажка «ЛНР», уже була в Шереметьєво, а ввечері почули, що він пішов у відставку. Образило, що такі новини дізналися через Росію, а не через місцеві ЗМІ. І дізналися про це дуже буденно, ніби про щось цілком нормальне: вчора він запевняв, що нічого не зміниться, а сьогодні в нього «загострилися старі рани». Коли ввімкнувся місцевий телеканал, стало очевидно, що нас хочуть заспокоїти: цілий день крутили старі радянські фільми.  

Коли почався випуск місцевих новин, ми вже все знали. Трохи здивувало формулювання: обладнання ГТРК «ЛНР» виводила з ладу керівниця телекомпанії Анастасія Шуркаєва. Раніше ми переглядали її авторські передачі й вона була в тренді. А тепер Шуркаєву хотіли виставити в наших очах як українську диверсантку, що нищила майно й перекручувала інформацію.  

У понеділок вранці в місті нічого не змінилося. Працювали школи та лікарні, магазини торгували продуктами та гарячим хлібом. Навіть фото Плотницького не зняли з муніципальних об’єктів. Мабуть, вони не встигають так швидко стежити за новинами. Телебачення запрацювало, тож люди заспокоїлися. Все лишалося так, як і до цих подій. Лише «урядовий» квартал лихоманило, бо диверсантом міг виявитися будь-хто. Нова влада зазвичай приводить свою команду, звинувачуючи у всьому «старі» кадри. Але в житті більшості не змінилося нічого. Навіть новини транслювали ті самі: обстріли української армії, спорт, ялинка в центрі міста... Як в арифметиці, коли від перестановки доданків сума не міняється. У класах і гуртках знову були діти.  

Читайте також: Луганська хунта

В один із днів, коли телебачення не працювало, молоді матусі при мені обговорювали, що робити, коли ситуація загостриться. Тікати? Куди? Знову? І так думала більшість: тікати немає сил, грошей, бажання. Той, хто пройшов цей шлях, зрозумів, що легше все переживати вдома, з близькими, а не в розлуці з ними. Тому передчуття, що знову треба буде пакувати валізи та їхати з міста, лякало навіть більше, ніж можливі обстріли чи відсутність світла та води. Звичайно ж, думали й про таке, боялися цього. 

Тепер ми всі чекаємо продовження — порушення кримінальних справ проти всіх учасників процесу, проти тих, хто пішов із влади. Бо в нас ніколи не буває такого, щоб ішли з посад із хорошою репутацією.