27 листопада, 2017

Перед подобою Іншого

У нашому житті ми дізнаємося не лише про невідворотність міжособистісних стосунків. Недаремно ж Емманюель Левінас замість запропонованої Мартіном Бубером діади Я — Ти воліє говорити про Іншого рівночасно з явленням його Лику, Обличчя або Подоби.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (523)
від 23 листопада, 2017

Що означає мати досвід Іншого, ми бачимо вже навіть у повсякденні. Зокрема, моя права рука є інакшою, аніж ліва. А мій сусід аніскільки не подібний до мене, ні зовні, ні в поведінці. Всі розміщені поруч зі мною речі доконечно різнитимуться одна від одної. Тож інакшість Іншого виникає завдяки тому, що ми переживаємо тотожність і нетотожність. А заразом «інше» ніколи не зводиться до тотожності. Проте вельми часто нам доводиться мати справу, сказати б, не з принциповою інакшістю, а з Іншим стосовно себе.


Справді, ніхто не є ідентичним бодай і собі самому. Бо буття не містить всеосяжної тотожності, хай там як кому там цього закортіло. Либонь, саме тому однією з визначальних проблем сучасності є розуміння окремішнього буття. Адже геть усі взаємини з окремим сущим передбачають близькість або ж, навпаки, його забуття. Окремо сущим є людина, ба навіть ближня людина, яка для нас доступна. Та ми не просто запізнаємося з нею знічев’я. Має відбутися зустріч, під час якої намагаємося зазирати поза її обличчя. Бо соціальні обличчя часто-густо є личинами, а ми дошукуємо істинні риси Іншого. Ось чому достеменне розпізнання Іншого завбачає не просту цікавість, а симпатію чи любов. У наших взаєминах з Іншим не ми для нього є більш необхідними, а він для нас. Він володіє цінністю як такою. Тому відповідальність Іншого за мене жодним чином мене не стосується. Такою є ключова етична настанова, проголошена Левінасом.

Читайте також: Я і Ти


Симетрія між Я та Іншим дає змогу відкрити своєрідне прагнення, у якому Я проривається до Іншого. Щоб вибудувати взаємини з Іншим, потрібно здолати певний шлях й утвердитися в собі самому. Тільки той, хто певною мірою є сформованою особистістю, спроможний пережити вплив Іншого. Відповідно розуміти Іншого означає насмілитися говорити з ним. Іншим ніколи не вдається маніпулювати, інакше наші взаємини вмить розладнаються. Він наш правдомовний співрозмовець, його не вільно пізнати на підставі якоїсь загальної ідеї. Понад те, стосунки з Іншим передбачають неможливість заподіяти йому бодай мінімальної кривди.

Симетрія між Я та Іншим дає змогу відкрити своєрідне прагнення, у якому Я проривається до Іншого. Щоб вибудувати взаємини з Іншим, потрібно здолати певний шлях й утвердитися в собі самому

Інший починається з думки про можливість свободи, яка безкінечно відрізняється від моєї. Ми незчулись, як зауважили, що тільки Інший годен визначати наше буття, тобто визнавати нашу спромогу до дії. Тому я й бачу себе всякчас із погляду Іншого, розкриваючи себе для нього. Таким чином відбуваються моє пробудження та протверезіння. Хай там як, а Інший повік не дозволить мені заспокоїтися.

Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя
За цих умов уклад будь-якого смислу народжується в рідкісних людських взаєминах. Я маю відповідати Лику, Обличчю або Подобі Іншого. Лик — це не якась інша людина, а те, як ми її бачимо, коли розгадуємо її інакшість. У жодному разі ми не оволодіваємо Іншим через його Лик. Навпаки, його Подоба являє нам Іншого в незворушній унікальності. 
Так, поза сумнівом, Іншого можна знищити, але його несила адекватно пізнати. Лик або Подоба не є також лицем іншої людини, яка має промовисті риси: очі, ніс, рот, усе-усе, що складає людську зовнішність. Напевне, через це Подобу Іншого годі вхопити як якусь теоретичну схему.

Читайте також: Сила і слабкість мас
Але Левінас раз у раз наголошує: крім Іншого всі ми завше маємо справу ще з кимось Третім. Ця Третя особа неминуче виринає поряд з Іншими. Третій є теж нашим ближнім і так само мовчазливо закликає нас до відповідальності. Врешті-решт, починаючи з Третього постає всяка людська множинність. Щоправда, той Третій не розкривається нам у діалозі, бо ми з ним пов’язані лише умовно. Втім, ми не повинні злегковажити третіми, попри те що їх нерідко зраджує суспільство. З появою Третього нам відкривається турбота про справедливість.
Лик, Подоба, Образ іншої людини є місцем розсудливості. Інший стає моїм ближнім, коли зненацька постає його Обличчя. Воно закликає мене чинити розважливо, відповідно до обов’язку. Тому страх за Іншого є всякчас моїм власним острахом. Нерозпізнаваний вираз Обличчя Іншого в усій його відвертості, беззахисності й антитезі будь-якій інакшості стає фундаментальним Образом. Певно, тому потаємний Інший повіки присутній у мені.