16 листопада, 2017

На чужій сцені

«Ми й українськими прапорами розмахували, й освітлення на сцені було жовто-блакитним, й артисти з «95 кварталу» чітко наголошували, що вони з України», — з образою в голосі перелічує Марина. Дівчині, яка здавна симпатизує гумористам, важко погодитися із зауваженнями до організаторів концерту в Парижі — підприємства Vladimir event. Вона бачить їх «хорошими росіянами»: цілком ліберальними, мало не дружніми до України. Якщо вже стільки всього дозволили! «А як інакше потрапити на виступ? — виправдовується Марина. — Не до України ж їхати! А тут нагода...»
Матеріал друкованого видання
№ 46 (522)
від 16 листопада, 2017

Згідно зі свідченнями тих, хто побував на концерті «95 кварталу» в столиці Франції, левову частку публіки становили саме українці. Теми виступів, жарти — у звичному стилі студії. Як то кажуть, без купюр. Давніше той самий організатор — Vladimir event — привіз до Парижа популярний музичний гурт ВВ на чолі з Олегом Скрипкою. На цьому концерті також були синьо-жовті прапори, чимало українців у залі, упізнаваний репертуар, бриніла в повітрі ностальгія за рідним краєм, яку так приємно тамувати гарною музикою. Краще й не замислюватися, хто саме заробив на виступі українського гурту, і навіть не починати думати, навіщо організатору, що не приховує сентиментів до георгіївських стрічок, запрошувати до себе українців із прапорами. Танцюй, відпочивай, підспівуй і забудь про політику.

Чому українські виконавці не відмовляються від послуг російського концертмейстера у Франції? Бо потужних, дієвих українських структур, зокрема в Парижі, поки що нема. Найпринциповіші відмовляються від пропозицій виступити й залишаються вдома. Інші заплющують очі на публікації в соцмережах із закликами «берегти мир та дружбу між усіма тими народами, які перемогли фашизм» і «разом бити фашистів», що постить керівник Vladimir event Владімір Архіпов. Цікаво, яких фашистів він планує «бити»? І ще цікавіше: де саме? Допис датований 9 травня 2015-го. Крим рік як анексовано, проти української армії на Донбасі відкрито застосовується російська зброя...

Звичайно ж, нічого дивного, що росіянин поділяє та просуває кремлівську ідеологію: така лояльність російських бізнесменів, що працюють на Заході, завжди добре компенсується. На жаль, давно не дивує, що частина української публіки в пошуках приємного відпочинку відмовляється думати. Є такий медичний термін: заперечення реальності. Ясно, що неприємно замислюватися, де закінчується аполітичність і починається нехай дрібне, неусвідомлене, ненавмисне, але сприяння агресору.

Посольства у Франції та в інших країнах не можуть замінити професійні культурні агенції. Їм потрібний місцевий партнер — офіційно зареєстрована структура, яка платитиме податки, діставатиме всі необхідні дозволи, мобілізуватиме людський ресурс для організації українських заходів

Москві — що сто років тому, що нині — дуже важливо переконати світ, ніби українці, росіяни, білоруси й інші великі та малі «народності» Російської імперії живуть у системі спільних культурних уподобань. Ліві й праві, імперці та ліберали з білокам’яної гуртом не шкодують грошей і часу на те, щоб залити російськомовним контентом сцени Парижа та Лондона, Рима та Берліна. «Національне за формою, комуністичне за змістом», — навчав Лєнін, а він добре знався на маніпуляціях. Отже, українська форма (прапори, підсвічування, та й мова пісень подекуди) навіть вітається.
Голова франко-української асоціації «Ідеї без кордонів» Марія Сергенюк, яка торік самостійно організувала концерт Руслани в Парижі, розповіла Тижню, наскільки то було важко й затратно. «Вкладаєш кошти, працюєш, стресуєш, не їси, не спиш кілька місяців, роздаєш 10 тис. рекламних листівок біля двох українських церков у Парижі, у двох школах, організовуєш недільні оголошення, розсилаєш sms, робиш сотні дзвінків... Якщо з української сторони не потрібно інших документів, крім договору з артистами, у Франції вимагають численну кількість інших договорів, листів, дозволів».

Якщо Росія здавна вкладає чималі кошти в розбудову «спільного культурного простору» за кордоном для колишніх народів СРСР, то Україна лише ставить до дії Український інститут, який, імовірно, зможе надавати підтримку структурам, що просуватимуть на Заході українську культуру. На сьогодні, як пояснила Тижню директор Українського культурного центру в Парижі Наталя Кочубей, принципи функціонування та фінансування інституту остаточно не визначені.

Читайте також: Цинічність геополітики

Посольства у Франції та в інших країнах не можуть замінити собою професійні культурні агенції. Їм потрібний місцевий партнер — офіційно зареєстрована структура, яка платитиме податки, діставатиме всі необхідні дозволи, мобілізуватиме людський ресурс для організації справді яскравих, потужних, драйвових українських заходів. Прецеденти в Парижі є: наприклад, успішні виступи «ДахаБрахи», Dakh Daughters та інших. Чого нема, то це українського або проукраїнського агентства, що вивело б справу на системний рівень.

А поки що гібридна війна спокушає, чим тільки може, вразливі та нестійкі душі. Добрі, «хороші росіяни» гостинно запрошують українських артистів на свої сцени, пропонуючи їм і публіці «забути про політику». Справжня війна з кров’ю, загиблими й пораненими тим часом не припиняється. Що більше українців приходить розслаблятися під музичку до гурту «братніх народів, із якими разом перемогли фашизм», то легше московським пропагандистам просувати свої маніпулятивні схеми. Зокрема, і про «один народ», що знову 
«бореться з фашистами».