Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 квітня, 2011

Рік без Леха

Після смоленської катастрофи Україна втратила безальтернативну підтримку Польщі в Європі

«У нас у Батумі є вулиця Качинського, – сказала мені Кетеван, яка вивчає журналіcтику у Львівському університеті, слова її прозвучали без ентузіазму. – Вони дружили із Саакашвілі, Качинський часто до нас приїздив». Мені ж подумалося: в нас теж не раз гостював, і що з того? Де ж ті вулиці? Янукович із Коморовським також один одного назвали «друзями» під час останньої зустрічі, та видається, що й це фальшиві запевнення, як і вся декларована офіційним Києвом «стратегічність» відносин із Польщею. Лех Качинський належав до тих чи не останніх ідеалістів на політичному полі західного сусіда, для яких існування сильної України на схід від Польщі було аксіомою. Тепер же Україні, чи то пак її владі, доведеться попрацювати, щоб змінити ставлення до себе як до проросійської, бандитської, корумпованої. Зрештою, на Заході ніхто не бажає цього говорити прямо, хоча це не означає, що Варшава дурніша від того-таки Брюсселя і вважає інакше.

Наразі виходить так, що польська зовнішня політика в особі очільника МЗС Радослава Сікорського не знає відповідей на засадничі питання: чи вдалося «приручити» Росію, чи пощастило «не втратити» Україну, чи вийшло переконати Німеччину, що без Польщі неможливо провадити політику на Сході. За Качинського/Качинських було простіше: Росія –це зло, Німеччина –запроданці Росії, Україна –понад усе. Президент міг «образитись» на німецьку пресу й скасувати візит до Берліна, полетіти на російсько-грузинську війну під кулі й,не зважаючи на протести правих у себе на батьківщині, поїхати до Павлокоми відкривати пам’ятник українським жертвам польських партизанів. Тепер же це Росія думає, що вона «приручила» Польщу, показавши один раз фільм «Катинь» на телебаченні й визнавши всіма знану трагедію злочином сталінізму. Німеччина впевнена, що врешті вже ніхто їй не заважатиме робити ґешефти на Сході. Україна ж змінила формат відносин зі стратегічного геополітичного партнерства на суто економічне: спершу гроші, потім кохання.

Натомість по смерті Качинського польське суспільство вже призабуло, навіщо ту Україну тягти за вуха до Європи, коли вона собі цілком демократично обрала проросійського президента. Ніхто особливо й не нагадує. Ті з поляків, котрі підтримували проукраїнську політику Леха Качинського, не хочуть повернення «качинізму» в будь-якій формі через майже річну кампанію жалоби, мартирологічний характер виборчої кампанії та істерії навколо цілого «віяла» змовницьких теорій щодо причин катастрофи на аеродромі «Сєвєрний». І якщо раніше політика глави держави однозначно асоціювалася з підтримкою українців «без зайвих запитань», то тепер щораз частіше в польських ЗМІ лунає: навіщо було ув’язуватися в ініціативу «Східного партнерства», якщо в Мінську президентську посаду обіймає диктатор, який переслідує польську меншину в Білорусі, а в Києві – корупціонер і хапуга, який тільки гарні слова говорить про сприятливі умови для бізнесу, а насправді польським підприємцям не повертають належного їм ПДВ; чому потрібно «прощати» сусідам так звану різанину на Волині 1943 року, якщо ані в національний, ані в неорадянський дискурс української історії не закладено навіть християнського каяття? На все це мають відповідати самі поляки та їхня влада, бо українці такими «дрібницями» собі голови не забивають.

Тепер далеко не безсумнівним є твердження про адвокатську роль Польщі для України в Європі, про котру так розпинався Віктор Янукович у Варшаві під час останнього візиту. Йому годилося нагадати про це не через рік після своєї інаугурації, а принаймні в перший місяць, аби Польща відчувала, що їй самій це потрібно. За цей період можна було б принаймні до «Євро-2012», «такого чудового заходу», як окреслив цю спільну ініціативу Янукович, збудувати нещасні 71 км автостради від Львова до польського кордону. Наразі ця дорога – дзеркало нашого «партнерства». За такий час можна було б відправити спеціалістів для вивчення досвіду польської адміністративної реформи, а не імітувати її видимість скороченням штатів та перепрофілюванням міністерств. Цим «можна було б» немає кінця-краю. І одна з причин – те, що ані Янукович, ані новий президент у Варшаві справді не бачать сенсу в реальному тандемі Україна – Польща в Центрально-Східній Європі. Для Леха Качинського це питання не було таким риторичним.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено