Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 жовтня

Шульга

Правило, правда, праведний, правий — ось заледве незначна вервечка слів на позначення добра та моральної чистоти.

Хтозна, либонь недаремно одну з рук людини називають правою, а ліву асоціюють з лихом, пороками та провинами. Тривалий час в суспільстві бути ліворуким, себто коли твоя ліва рука вправніша за праву, сприймалося за нездорову аномалію та відхилення від фізіологічної норми. Та подекуди й зараз можна дізнатися, що батьки, побачивши як їхнє маленьке чадо хапає лівою ручкою предмети, з перестраху перекладають їх у праву. А все тому що ліворука особа всякчас викликала побоювання. Як це відобразилося в культурі, прослідковує П’єр-Мішель Бертран.

Неважко переконатися, коли ми подаємо руку для рукостискання — це майже завжди права рука. Нею зазвичай послуговуються для привітання, обітниці чи для того, щоби перехреститися. Побратима всякчас іменують «правою рукою». Той самий принцип поширюється й на ногу («Встав не з тієї ноги»). Тоді «лівий» — це частенько побічний, або зовсім не той, що треба. Недаремно ж у романських мовах слово «sinistre» (лиховісний) походить від латинського «sinister» (лівий).

Читайте також: Легіт смакових усолод

Усталення праворукості, достовірно, має давноминуле походження й стосується засад ведення бою. Рани, отримані на лівому боці тіла були більш небезпечними. Тому воїн брав щит у ліву руку, щоби вберегти серце, а спис у праву, аби завдати вигідних ударів. Але чим тоді пояснити праворукість у жінок, які не були причетні до баталій? Інші дослідники виводять праворукість із тлумачення космогонічних міфів: звертаючись із молитвами на схід, праворуч від людини залишався теплий південь, а ліворуч — крижана північ. Так ліве і праве віднайшли свої еквіваленти у відповідних частинах світу.

Отож, до певного часу на топографію світу впливали соматичні антропологічні характеристики. Сонце сходить і більшає, перекочуючись у бік півдня, й нарешті сідає на заході. Правий полюс пов’язаний із джерелом світла й тепла, а лівий є осередком темряви та холоднечі. Таким чином, ліворуч концентрувалися лиховісні для людини сили. Саме ж тіло людини, як вірили в давнину, є зменшеною моделлю світу, тому правиця стає ваговитішою, порівняно з лівою рукою.

Ось чому в протиставлення правого-лівого прокралося змагання добра і зла. Загалом, увесь Всесвіт вільно було розділити на подібні крайності: день-ніч, чоловік-жінка, вогонь-вода, небо-земля, народження-смерть тощо. Це віддзеркалювалося й у соціальному житті: закон-беззаконня, всередині-назовні, праця-відпочинок, радість-біда і подібне. Виникає уявлення про дві характерні категорії — позитивна й негативна — що уособлюють священне та мирське. Цим правиця й лівиця виявилися втягненими в маніхейську структуру буття.

Вірогідно, довіку так і не вдасться зрозуміти справдішню ідею віддавання переваги всьому «правому» на противагу «лівому». Але йдеться переважно про символізм функціонального призначення правиці, котра звільна перетворювалася на промовистий ідеал. Не дивно, що подібні уявлення зафіксовані в багатьох, таких важливих для західної культури, християнських текстах.

В Писанні говориться: серце мудреця — праворуч, а безумця — ліворуч (Еклезіаст, 10:2), у безбожників правиця слугує для порушення присяги (Псалми, 144:8, 11). Неспроста Яків дає сину ім’я Веніамін, що означає «син правої руки» (Буття, 35:18). І благословення дається правою рукою. Та в знаменитій «Нагірній проповіді» Христос повідає учням: якщо права рука спокушає тебе, її треба відтяти (Матвій, 5:30), а ліва рука хай не знає, що робить права (Матвій, 4:3). Отже, ліва рука не має впливати на людину.

Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя

Існують зображення Ісуса, котрий здіймає правицю, закликаючи правовірних іти за ним, і опускає лівицю, показуючи нечестивцям дорогу до пекла. Сцена Страшного суду засвідчує: праворуч від Христа зійдуться (агнці) всі ті, хто слідує за ним, а ліворуч — (козлища) всі, хто порушував заповіді. До речі, Юду нерідко зображали шульгою: ліву руку він простягає з тридцятьма срібняками, приховує вкрадену рибу чи їсть нею під час Таємної Вечері, а згодом тримається за мотузок, збираючись удавитися.

Та в Біблії є щонайменше один епізод, де ліва рука постає як визволителька Ізраїлю. В книзі Суддів (3:15-26) описано історію воїна Аода, що пересилює лівицею царя Еглона, котрий заволодів Ієрихоном.

Загалом, латинський термін «dexter» мав два значення: той, що праворуч і сприятливий. Правиця була рукою дружби, підтримки і подарунку, символом вірності й добросердного знаку. Нею здійснювали суд, винагороджували, будували, улаштовували. На позначення ж лівого, крім «sinister» (обездолений, супротивний, недобрий, збочений), вживалося також і «scaevus» (дошкульний, незграбний, згубний), а крім того, «loevus» (безглуздя, слабкість, ницість). Неспроста деколи про лівицю говорилося — «відсутня рука». Вона слугувала тільки для грубої роботи. Згадка про неї всякчас переходила в осміяння. Зокрема, про якогось вайлуватого чоловіка неодмінно казали, що він має «дві ліві руки». Непогрішима особа мусила налаштовувати свою поведінку згідно з асиметрією власного тіла.

Хай там як, але ліворукість врешті-решт стала промовистою негативною ознакою. Це все одно, що бути рудоволосим, зависоким або замалим, одним словом, потворним. Навіть у ХХ столітті траплялося чути, що лівша це той, хто використовує ліву руку, замість того, щоби застосовувати праву. Така аномалія нібито спричиняє достобіса обмежень, неоковирностей, неприйнятних для «нормальних» людей. Ліворукий, мовляв, не просто орудує кривою рукою, а обертає все на зло. Виникали забобони про шульгу, що проявлялося просто в презирливому згадуванні цього слова. Якщо хтось має «аномалію» лівої руки, то що тоді казати про його душу? Так, з кінця ХІХ і до другої декади ХХ століття складається відповідна риторика, в якій ліворукість перетворюється на загальну прикмету неповноцінної людини.

Читайте також: Дарування з натяком

В 1903 році Чезаре Ломброзо зауважував: ліворукість наявна у 26 % людей і жінки та діти більше схильні до неї. Принагідно навіть семітам закидалася дивна здатність писати справа наліво. Коли формувалися реєстри відомих ліворуких людей, неодмінно згадувалися Джек-Різник, чиї злодійства полохали вікторіанську Англію, та Біллі-Малий, символ головорізів Дикого Заходу. Дарма що обидва були правшами, вирішальну роль тут відіграв вестерн Артура Пенна «Стрілець-шульга» (1957). Либонь ліва рука остаточно зробилася «рукою зради», що підступно завдає удару. Приятель Фройда, берлінський лікар Вільгельм Фліс, наполягав: різниця між правшою і лівшою та сама як між гетеросексуалом і гомосексуалом. А в 1930-ті дослідник перверзій Ґреґоріо Мараньон відзначав: немало великих людей минулого (Тиберій, Леонардо, Людовік ІІ Баварський та інші) страждали на завуальований гомосексуалізм, бо були шульгами.

Гегемонія правої руки була такою колосальною, що навіть у деяких родинах, де обидва батьки були лівшами, до дітей вживали різних заходів (як-от, прив’язування руки), щоби відучити їх від «згубної» ліворукості. Результатом подібного «виправлення» могла бути певна дисфункція, приміром читання слів у зворотному напрямку. Сам шульга часто-густо сприймав свою ліворукість як родовий недолік, спочуваючи надмірний тиск соціуму. Створювалися навіть спеціальні засоби-протези, щоб призвичаювати індивіда писати правою рукою.

Як відомо, першим нарочитим шульгою був іще римський воїн Гай Муцій, який жив у V столітті до н.е. Аби продемонструвати свою звитягу цареві етрусків, він поклав праву руку у полум’я. З того часу його прозвали Сцевола (лівша). Серед видатних людей, у яких лише проявлялися прикмети ліворукості, був і Льюїс Керол. Він затинався (симптом шульги), в творах частенько послуговувався принципами дзеркальності, паліндромами, симетріями, ідеєю близнюків, логічними інверсіями тощо.

Зрештою, виправдання ліворукості вільно зустріти й у часи, коли її ганьбили. І подібні думки висловлювалися ще древніми. Платон в «Законах» (VI, 794d-795a) іменував передсудом уявлення про разючу відмінність між правою і лівою руками. Аристотель у «Нікомаховій етиці» зазначав: хоча права рука й дещо вправніша, все ж такий помисел є умовним. Бо нема нічого доброго в тому, щоби мати дві праві руки.

Нині, хоча й спостерігаються поодинокі залишки нетерпимості до ліворуких людей (у деяких закладах ручку деколи прив’язують з правого боку віконця), все ж ця особливість не викликає колишнього обурення. А дехто й взагалі припускає: рівнозначне використовування обох рук (амбідекстрія) буде тільки на користь людині.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено