Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 жовтня

Культ гравітаційних хвиль

Тільки не треба про те, що ми встигаємо в останній вагон, що ми відстали мало не назавжди, що ми за сукупним інтелектом уже країна третього світу.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (516)
від 5 жовтня

Навчатися ніколи не пізно. Он японці почали колись практично з нуля (Революція Мейдзі) й за 100 років перетворилися на одну з найрозвиненіших держав світу. Ще кращий приклад: Китай свого часу звів зі світу геть усіх своїх інтелектуалів і навіть відносно освічених («культурна революція»), а нині це один із не лише економічних, а й інтелектуальних лідерів, до речі, попри комуністичну диктатуру. Аби було бажання.
Нам є чим похвалитися: три чверті українців мають вищу освіту, за цим показником країна посідає десяте місце у світі (принаймні так було три роки тому). Висновки? Так отож! Усі знають, що в наших науковців досить скромний індекс цитованості, що на наших високочолих не сказати, щоб був аж такий уже попит у провідних think tanks світу, що наші колись надпотужні дослідницькі центри ледве жевріють, а середній вік їхніх працівників давно наблизився до пенсійного.

Стоп, а як же наші айтішники? Кажуть, на них буквально полюють у Кремнієвій долині. Не все так просто: справді, залишилося кілька технічних вишів, де збереглися традиції, школа, належний рівень викладання і драйв, але й тут ми не робимо погоди, а здібним українським програмістам (зазвичай ідеться саме про них) не обов’язково доручають ключові ділянки розробок, здебільшого вони працюють на підряді й виконують роботи, визначені кимось іншим. Що ж до вітчизняної гуманітаристики, то тут, перепрошую, ми не те що не пасемо задніх — ми взагалі нікого не пасемо, на світовій науковій мапі філософії, лінгвістики, антропології, мистецтвознавства нас не видно.

Освіта й самоосвіта — глобальний тренд. Культ знання, престиж інтелекту — ці гасла витають у повітрі, їх варто лише підхопити й спрямувати в мирних цілях

Ну й головне: загальний рівень вищої, а надто середньої освіти в країні залишається буквально печерним. Усі безтурботно сміялися, коли з’ясувалося, ніби половина росіян вірить, що Сонце обертається навколо Землі, але якби ми влаштували в себе аналогічне опитування, то не факт, що результати кардинально відрізнялися б від високодуховного сусіда. Нічого дивного, наша школа за своєю моделлю залишається прусською гімназією часів Бісмарка, яку запозичила Російська імперія в момент рідкісного протверезіння. Відтоді ця модель пройшла кілька ребрендингів, органічно відкидаючи будь-які новації й зберігаючи недоторканим своє авторитарне, інерційне ядро. Ніякої інтелектуальної спраги, тим більше сучасного критичного світогляду вона прищепити не здатна (втім, це не означає, що її треба розвалити, тут має бути довга гра). Що ж до вищої школи, то колишні технікуми, які поспіхом акредитувалися й повісили на фасад горді таблички «Академія» або на лихий кінець «Університет», тільки розбещують викладачів разом зі студентами. Абсолютна більшість цих закладів — звичайний бізнес, а процес передачі знань зводиться до збирання старостами хабарів на користь того чи іншого доцента в обмін на підпис у заліковці.

Тут варто застерегти від звичної орієнтації на Захід як джерело всіх наших надій і взірець усіх наших дій. На жаль, у більшості європейських та американських університетів при владі нині постарілі активісти паризьких барикад зразка 1968 року або «Вудстоку»-1969. Ліволіберальні постмодерністи примудрилися принизити авторитет позитивного знання в гуманітарних галузях, висунувши на перший план такі корисні, але аж ніяк не передові й не визначальні дисципліни, як гендерні або постколоніальні студії. Епоха постправди визріла не в парламентах і не в офісах міжнародних банків, її виплекали кафедри філософії поважних вишів.

Чиатйте також: Про стурбованих і стурбованість

А втім, попит на науку є. Відеолекції з астрофізики кембриджських професорів набирають мільйони переглядів, різноманітні курси з дисциплін, які навряд чи знадобляться успішному нью-йоркському хіпстерові, — від популяційної генетики до історії середньовічної Японії, — перетворилися на потужну «паралельну» галузь освіти. Навіть у Києві, Харкові, Львові, Одесі зустріч із відомим істориком чи літературознавцем збирає час від часу повні зали. 

Освіта й самоосвіта — глобальний тренд. Культ знання, престиж інтелекту — ці гасла витають у повітрі, їх варто лише підхопити й спрямувати в мирних цілях. Якщо хтось думає, що проблема тільки в підвищенні державних асигнувань, мушу розчарувати: за рейтингом видатків на освіту у відсотках ВВП Україна випереджає Німеччину, Японію та Південну Корею. І хоча всім зрозуміло, що в абсолютних цифрах ці обсяги незіставні, йдеться все-таки про зміни в мізках, про пріоритети й парадигму. Світоглядні цінності проти пива й попкорну — таким бачиться сьогодні цивілізаційний вибір України. Доказів від зворотного годі шукати: ген там, на Сході. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.