Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 квітня, 2011

Биківня. Катинь. Тоталітаризм

Не знаю, чи годиться слово «пощастило» при розповіді про свою участь в ексгумації у Биківні

Це було весною кілька років тому, я поїхала з польськими колегами спостерігати (і написати репортаж) про спільні українсько-польські дослідницькі роботи на місцях поховань розстріляних у 1939 – 1940 рр. людей різних національностей, які не догодили Сталіну, або ж які потрапили у ті сотні тисяч «ворогів народу» та «неблагонадійних», які мали бути знищені, згідно рознарядкам НКВД (кожна область у СРСР мала розстріляти певну кількість людей).

У Биківнянському лісі працювали міжнародні експерти, серед яких були представники військових прокуратур України та Польщі, патологоанатоми та історики. Вони обережно розкопували могили, майже ніжно прочищали спеціальними щіточками знайдені кістяки, кості, прострілені наскрізь черепи (вхідні кульові отвори – ззаду), і на розстелений на краєчку траншеї (могили) брезент складали знайдені поруч – або поміж – кісток речі: натільні хрестики, мініатюрні іконки, шкіряні портмоне, гребінці і навіть взуття. «тут поляки лежать, бо можна знайти документи, посвідчення особи, невідправлені листи. Громадян СРСР розстрілювали без документів, кожен розстріляний мав лише порядковий номер», - пояснили патологоанатоми.

Я добре пам’ятаю той один день свого життя, проведений у Биківні: весняна свіжа зелень, вітерець лоскоче, птахи співають. А під сонячним промінням, під ногами – чиїсь перервані насильно життя. Тисячі життів, які перетворились на кістки…

У Катині тисячі розстріляних теж лежать у лісі. Крізь них проросли дерева, над ними – у траві. У густих чагарниках – мешканці села Катинь збирають ягоди та гриби. Селян не обходить ані наявність Меморіалу пам’яті жертв Катині, ні приїзд родичів тих, хто назавжди залишився у цій гущавині. Їх не цікавлять розслідування, запитання приїжджих журналістів, вони розмірковують над тим, що таке подвиг, і чи змогли би вони загинути за Батьківщину. І Меморіал вони, місцеві. Не відвідують, - то справа тих, хто приїздить до лісу.

У Катині, як і у Биківні, польські мерці мають імена, а не лише порядкові номери… Більш як півстоліття їхні родини – сім’ї військових та поліцейських офіцерів і рядових, лікарів та правників, освітян та священиків – не знали, як проминули останні дні та години життя близьких їм людей. Лише коли розпався СРСР, коли зникла з мапи світу «імперія Зла», тисячі поляків почали отримувати листи від тих, чиї душі давно на Небесах, чиї тіла залишились у густому латинському лісі.

«Катинь. Невелике село під Смоленськом. Понад 70 років тому тут були розстріляні тисячі поляків. Десятки тисяч росіян, білорусів, українців, євреїв – усіх, чий світогляд та походження не відповідали уявленням комуністів про «ідеального громадянина країни Рад». Трагедія поляків стала відомою у цілому світі – а про загибель у Катині тисяч і тисяч громадян СРСР їхнім нащадкам майже нічого не відомо», - каже радник Посольства Польщі з питань науково-освітньої співпраці Анна Кузьма, представляючи перший український документальний фільм про Катинь. Стрічка «Катинь: листи з раю» - це спроба показати трагедію сімдесятирічної давності очима сучасних людей. Тих самих катинських селян, для яких ліс – це не символ тоталітаризму, не уособлення страху і смерті, а місце, де можна зібрати ягоди чи гриби. Тих самих селян, які у місцевій середній школі навчають своїх дітей любити Вітчизну, але ніколи не водять їх до Меморіалу. 

Биківня. Катинь. Нині просто лісові масиви - які, до речі, потроху шматують і продають «новим українцям» і «новим росіянам» для «дач». Наявність під ногами не досліджених ще братських могил навряд чи зупинить «апетити» майбутніх власників ласих земельних ділянок. Іноді, читаючи про ситуацію довкола Биківні, мої друзі та колеги з Заходу здивовано, шоковано питають: «Як це можливо?!». У державі, де тоталітаризм існує на генетичному та ідеологічному рівнях, де «еліта» представлена здебільшого нащадками тих, хто розстрілював, можливе усе.

І насамкінець: пригадується«Группа крови на рукаве – мой порядковый номер на рукаве… НЕ остаться в этой траве…». ЧИ це не попіл тих розстріляних таким чином пробує  достукатись до наших сердець?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено