Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 вересня

Російський народний шмайссер

Швидко, якнайхутчіш ховатися, рятуватися, бігти. Нас намагаються озброїти, нас кличуть на війну, нам тицяють у руки гвинтівки й наказують: бий ворога.
Матеріал друкованого видання
№ 39 (515)
від 28 вересня

А хто ж ворог? Покажіть бодай одного. Нічого, кажуть нам, ви бийте, а розбиратимемося потім. Все одно Росія оточена ворогами, тому стріляй хоч куди — у ворога поцілиш. Але я не хочу воювати, не хочу вбивати, я хочу мирно жити, кажеш ти. А тобі у відповідь: ні, мій любий, минули добрі часи, коли можна було жирувати вдома за письмовим столом, не заслуживши це право кров’ю. Коли скрізь вороги, мирно працювати — це зрада. Не стіл, а рушниця — ось тепер твій друг.

А щоб ти про це не забував, у центрі російської столиці віднині стоятиме людина з автоматом. Рушниця наперевіс, за спиною земна куля. Звати цю людину Міхаіл Калашніков. За легендою, він придумав автомат, який назвали його іменем. Щоправда, кажуть, він просто поцупив схему в Гуґо Шмайссера, а той нічого не міг вдіяти, бо примусово був увезений до СРСР для роботи. Калашнікова приставили до нього кимось на кшталт наглядача, і становище Шмайссера було таке, що слова він не мав. Але все це навіть не має значення. Головне, що в XXI столітті, коли цивілізований світ давно усвідомив жахіття війни, одна сьома частина суші зводить пам’ятник знаряддю вбивства. І неважливо навіть, що під пам’ятником замість схеми АК випадково (чи диверсія?!) скопіювали схему німецького автомата. Важливо те, що Росія знову попереду планети всієї. Щоправда, чітко в напрямку пекла. Але Росії, як показує її великий досвід, усе одно — вона має бути першою у всьому. У пекло то нехай у пекло. Головне першою.

У країні лишилася одна цінність — сила. Від решти Росія поступово відмовляється. Як же тут носилися з «православ’ям — самодержавством — народністю», але і їх поступово звели нанівець. За православ’я із самодержавством у всій великій Росії відповідає тепер одна маленька дурепа Поклонська, та й вона лише тому, що таємно закохана в останнього імператора. Навіть братва з РПЦ допомогти Поклонській уже не в змозі — занесло її серйозно. А за народність відповідати взагалі ніхто не хоче — народу ж уже немає. Лишився електорат. А електорат любить силу. 

У Росії немає інших цінностей, крім сили. Більшість російських умів виїхала й тепер є гордістю інших країн, порядність ховається десь у внутрішній еміграції, а силі ж нічого не треба: вона все сама візьме

Більше леліяти нічого. Пам’ятник Калашнікову, ніби вкрадений із могили братка з 1990-х, урочисто відкрив міністр культури Росії, а сам автомат він, міністр, назвав культурним брендом Росії. Якщо вдуматися, це ж утіха суцільна. Не композитор, не письменник, не балалайка, зрештою. Автомат! Культурний бренд — машина для вбивства. 
Шкода, що ніхто не здогадався зробити ще відчутнішою силу за допомогою численних фігурок убитих. Треба б обставити пам’ятник великою кількістю фігурок усіх кольорів шкіри. А ще краще — зробити постамент із людських тіл, нехай Калашніков зі своїм автоматом стоїть на них, показуючи незламну міць російської зброї. Ось це справить враження, повірте!

А наступного дня той самий міністр відкрив у Москві пам’ятник Сталіну. Вперше починаючи від 1953 року столицю "прикрасило" зоб­раження вусатого організатора геноциду власного народу. Нам пояснили, мовляв, треба знати свою історію. Не пояснили тільки, чому треба ставити пам’ятники історичній ганьбі. Знати треба. А пам’ятники навіщо ставити? Але тут усе зрозуміло. Сталін — це сила. У Росії немає інших цінностей, крім сили. Більшість російських умів виїхала й тепер є гордістю інших країн, порядність ховається десь у внутрішній еміграції, а силі ж нічого не треба: вона все сама візьме. Тільки час від часу людям необхідно про неї нагадувати. Щоб не заривалися й багато не базікали. Але позаяк сталінські часи ще остаточно не повернулися, треба б культ сили трохи завуалювати, бодай якесь виправдання йому знайти: то знанням історії прикритися, то чергову негідь «культурним брендом» оголосити. Та скоро вже й цього не треба буде — одразу прикладом по голові й за ґрати. Але доки влада сподівається, що ціна на нафту вирулить на старі позиції, що Європа з Америкою злякаються й скасують санкції, що світ визнає «Кримнаш», доти буде погрожувати прикладом спідтиха. Своїм погрожувати. В Україну вже з прикладом три роки тому завалилися. Але, як відомо, бити треба своїх, щоб чужі боялися. Добре було б, аби автомат у руках пам’ятника раз на добу давав чергу. Найкраще вночі. Найкраще в різний час, щоб несподівано, щоб не розслаблялися. Стилістика давня, знайома. «Можемо повторити».

Читайте також: «Будет все, как ты захочешь»

Щодо культурних брендів. Культурний бренд усе витримає. Якщо, звичайно, він сильний по-справжньому. Ось, наприклад, «герой нашого часу» 1990-х, придуманий Алєксєєм Балабановим, головний герой культової, епохальної, знакової (які ще бувають фільми?) стрічки «Брат». Пам’ятаєте Данілу Баґрова — фашиста, расиста, вбивцю з ніжними очима Сєрґєя Бодрова-молодшого? Виявилося, що й Даніла Баґров — наш культурний бренд. Йому теж днями пам’ятник у Москві поставлять. На постаменті буде написано «Я думаю, що сила в правді». Це слова Даніли. Чесний був хлопець, за правду і сам ладен був постраждати, і з десяток людей покласти. Правда в нього була, тут не заперечиш. Своя велика правда. Наприклад: «Не брат ти мені, гнида чорножопа». Ну а що? Як зараз люблять повторювати, «кожен має право на свою думку». От цій думці тепер навіть пам’ятник у центрі Москви стоятиме.
А для тих, кому не подобається, у нас тепер автомат Калашнікова стирчить.

І ще. Мало не забула сказати головне: у Росії все це називається монументальним мистецтвом. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено