Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 вересня

Україно наша феодальна…

Колись перший секретар ЦК КП України Петро Юхимович Шелест написав (чи йому написали) книжку « Україно наша радянська». Одразу ж за давньою малоросійською традицією до Москви пішов потік доносів. Як там у Пушкіна: «Донос на гетмана – злодея царю Петру от Кочубея…»

Звісно, звинувачували в «УБН» - «українському буржуазному націоналізмі», ідеалізації реакційної української минувшини,а найбільш пильні радили московським цензорам прочитати назву книжки по перших літерах і тоді виходило взагалі жахливе - «УНР». Проте Шелест написав правду, Україна тоді справді була радянською, дуже радянською…

Якби сьогодні хтось вирішив написати щось узагальнююче про Україну, то, напевно, назва так би й звучала « Україно наша феодальна…», адже закономірно-парадоксальним чином у промислову епоху тут відродилося надзвичайно багато архетипів східноєвропейського феодалізму вже з новим культурно-соціальним антуражем. Значною мірою це наслідок не подоланої радянщини, адже СРСР ніс багато феодальних рис азійського типу: деспотизм центральної влади, система «удільних князів» - перших секретарів («персеків»,  як їх тоді називали), гранична забюрократизованість і на цьому тлі велика роль людей-посередників, які добре орієнтувалися в лабіринтах влади і могли «розрулити» бюрократичний глухий кут завдяки  особистим зв’язкам (у СРСР побутувало багато значне поняття «блат»), антагонізм між верхівкою і низами й погана комунікація між ними тощо.

В сучасній Україні все це збереглося під іншими назвами плюс додалося дещо нове, але також з виразними феодальними ознаками. Тут діє не закон, а воля олігархічних фінансово-промислових груп, що вкорінені в суспільстві та  мають свої  розгалужені системи корупційної, інформаційної, псевдоправової і політичної підтримки. Офіційна влада де-факто виступає комітетом з управління справами олігархів різного рівня і афельованої з ними вищої бюрократії. Ця влада покликана узгоджувати інтереси різних груп олігархату і встановлювати певний баланс між ними.

Різні загони олігархів через квотно-партійну кадрову політику отримують ті чи інші райони, області, галузі в «кормлєніє», як за часів феодальних монархій. Звісно, говорити про якусь прозорість тут не випадає… Це паралельна система громадського і державного життя, їх, сказати б, справжній внутрішній зміст.

Головними елементами механізму узгодження інтересів у межах феодально-партійної «демократії» виступають «договорняки». На поверхні це проявляється у розподілі посад, коли політологи починають з’ясовувати який чиновник якому олігархові належить. Однією з найсуттєвіших  ознак усіх цих  процесів виступає їхня принципова непублічність. Незалежно від партійності, від перебування у владі чи в опозиції, верхівка добре усвідомлює свою корпоративно-касову спільність і особливий статус в суспільстві «по ту сторону добра і зла», по той бік закону… Це віддзеркалюється у формі витворення для себе позазаконних практик правозастосування. Згадаймо численних діячів на кшталт Онищенка, Клюєва, Насірова та інших (ім’я  їм-легіон), які мають імунітет від карної відповідальності. Йдеться, звісно, не про депутатський імунітет, а про значно ширший. І хоча формально він ніде не прописаний, але є доволі потужним, котрий правоохоронним органам не подолати навіть тоді, коли вони мають таке бажання… Це, насамперед, могутня кастова солідарність, що височіє над будь-якими політично-ідеологічними бар’єрами, інколи змушуючи людей з верхівки заплющувати очі навіть на ідеологічних ворогів. Тому, приміром, протистояння у Верховній Раді не зрідка нагадує атракціон народів російської Півночі, що називається « боротьба двох нанайців», коли тубільці  жорстоко б’ють одне одного, а потім виявляється, що під двома « кухлянками» (національний одяг північних народів) приховувалась  лише одна людина, що воювала сама проти себе…

У гіршому разі привілейованих винуватців, навіть у разі скоєння ними загально-кримінального злочину, можуть налякати, закидати болотом у ЗМІ, змусити втекти за кордон, проте до реального покарання справа здебільшого не доходить.

Всі ці обставини яскраво проявляються наприклад у зв’язку зі скоєнням українськими новітніми «патриціями» чи їхніми дітьми – мажорами ДТП, що негайно набуває вимушеного розголосу через специфіку злочину. За рідкісними винятками, ніякої відповідальності вони не несуть (всупереч чітким приписам закону), хіба що суто символічну  вряди-годи… Одна журналістка навіть вигадала для цієї публіки спеціальну категорію -  «VIP- порушники». Себто такі порушники на яких закон не поширюється ( суто феодальний привілей) і для яких де-факто існує окрема система судочинства.

Але навіть з нею «патриції» часто-густо не бажають мати справу. Навіщо себе обтяжувати? Спецправосуддя олігархічно-феодальної України нагадує радянську систему номенклатурних особливих закладів: спецлікарні, спецмагазини, спецсанаторії, дитячі садки для спецдітей і т.д. Хоча формально нічого цього в СРСР не було…

Олігарх Петро Димінський (власник футбольного клубу « Карпати» і  телеканалу «ZIK») скоївши ДТП зі смертю жінки ,сів на приватний літак і чкурнув до Женеви у Швейцарії. « Гвардійці» Юрія Луценка в ефірах щось розгублено бурмотять… Це ж треба,така неповага до «дружнього» правосуддя…

Сумнівно, що відповість син нардепа Нестора Шуфрича, який також скоїв ДТП з  важкими наслідками.

Отже, існують дві окремі системи судочинства, для верхівки й «бидла», як у феодальні часи, коли ідальго, герцога, барона не могли  судити так само,як селянина чи ремісника. Спеціальне правосуддя існувало для осіб духовного звання: кардиналів, єпископів, абатів і т.д. Однак там усі ці особливості були законно-публічними… У нинішній Україні принцип рівності громадян перед законом на практиці ніяк не забезпечується. Українці разюче нерівні перед законом. Таким чином, Україна після всіх Майданів не виконала одне з головних завдань буржуазної антифеодальної революції, а це означає, що вона в неї ще попереду і обов’язково має статися.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.