Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 квітня, 2011

Минуле показує ікла

Суд над дев’ятьма молодими патріотами, що взяли участь у спилюванні голови пам’ятника Сталіну, завершився мікроперемогою: одного з них, 22-річного науковця Едуарда Андрющенка, звільнено на поруки колективу вузу, у якому хлопець зараз захищає написаний у СІЗО диплом.

Автор цих рядків була присутня на суді (куди прорвалася дивом – з журналістів всередину пустили лише представників кількох телеканалів), читала обвинувальний висновок. А ще - просто прогулялася містом Запоріжжя.

Враження, скажу вам, жахливі - ніби повернулася у пізній Радянський Союз, з його приниженням особистості, з його тотальною брехнею і демагогією, коли кожна людина, від академіка до прибиральниці, знала правду, а з усіх офіційних джерел (а неофіційних не було) лунало прямо протилежне. Коли перший секретар обкому Компартії був, по суті, феодалом, якому підпорядковувались місцева міліція і суди. Коли на чорне казали біле, і це була система, проти якої людина чи група людей були безсилі, і головним правилом було: не висовуйся, і репресивна машина тебе не зачепить.

Держава ми чи колонія

"На площі Свободи у нас знаходиться пам’ятник Дзержинському, - розказує Едуард Андрющенко. - Також у нас є проспект Леніна, який завершується площею Леніна, на якій стоїть пам’ятник Леніну, що вказує рукою на ДніпроГЕС імені Леніна, поруч з яким є острів Леніна і озеро Леніна. І Ленінський район ще є".

Жовтневий районний суд, де слухалася справа, знаходиться на вулиці Дзержинського. Поруч – вулиця Чекістів. (Ех, Вікторе Андрійовичу, а от поперейменовували б ви усі ті вулиці у перший ж рік свого правління – не було б зараз ні Сталіна, ні цього суду).

Чи так вже важливо, скажуть опоненти, як називається вулиця, на якій живуть люди, чи кому у їхньому місті стоїть пам’ятник? Аби людям жилося добре. Але не житимуть добре люди на вулицях, названих іменами катів. Просто тому, що раби ніколи не живуть добре.

У суверенних державах стоять пам’ятники борцям за суверенітет. У колоніях, де живуть люди другого сорту, - іноземним генералісимусам. Хто ми з вами такі – вирішувати тільки  нам.

Є в опонентів і ще один популярний аргумент - мовляв, дамо пам’ятникам спокій, ці люди давно мертві, навіщо ворушити історію. Але у тому ж і річ, що пам’ятники мертвим стоять на цвинтарях. А якщо вони стоять на центральних площах – ці постаті живі і при владі. .

Тотальних Леніних запорізьким комуністам, а певніше, тим, чиї накази вони виконують, видалося мало, і рік тому вони встановили на вулиці біля будинку, у якому знаходиться офіс Компартії, пам’ятник Сталіну.

Переконана: монумент людині, що знищила мільйони українців, звели спеціально для того, щоб рано чи пізно з ним сталося щось нехороше, і можна було розпочати широкомасштабну репресивну кампанію.

Атакувати цей пам’ятник мали рано чи пізно. Навіть у такому заповіднику комунізму, як Запоріжжя.

Типовий сюжет американського вестерну: місто захопили бандити, яким служить «прикормлена» поліція. До міста приїздять кілька бравих ковбоїв і, вжахнувшись побаченому, швидко, оскільки це кіно, наводять порядок.

У Запоріжжі було не кіно.

 Брехня, повторена сто разів, стає правдою?

Обвинувальний висновок хтось із журналістів назвав «феєричним чтивом». Мені особисто він нагадав популярну у кінці 90-х комп’ютерну програму «Грузчик», яка викочувала на екран довжелезні речення-комбінації з кількох заданих матюків. Тільки у тому висновку замість матюків у кожному реченні в усіх можливих комбінаціях повторюються слова «злочин», «злочинний», «вчинити злочин», «взяти участь у скоєнні злочину», а також «чуже майно, яке належить Запорізькому обкому Комуністичної партії України».

У березні цього  року у Києві на Пейзажній алеї невідомі розбили кувалдою скульптуру Маленького Принца. На питання, чи буде порушена кримінальна справа, прес-офіцер Шевченківського РУВС Марина Макаренко відповіла так: «Навряд чи, звісно, адже складу злочину як такого нема: скульптура не має історичної цінності».

Виникає питання: яку історичну, художню чи культурну цінність має «МАФ»-Сталін? До того ж, встановлений незаконно, що підтверджується словами мера міста і численними документами.

Те, що він є «знищеним чужим майном в особливо великих розмірах» (від 3 до 10 років) - підле і цинічне викривлення фактів. Комуністи виставили рахунок на суму 374 483 грн., куди включили всі витрати, пов’язані із цим пам’ятником – навіть прибирання території біля нього і кашу для ветеранів у партійні свята.

Але ж пам’ятник знищений не був – лише пошкоджений. Наступного дня після інциденту комуністи приклеїли відпиляну голову назад і офіційно заявили, що ніхто її не спилював. Існують фотографії пам’ятника з приклеєною головою. В інтернеті доступна фотокопія власноруч написаної заяви першого секретаря Запорізького обкому КПУ Олексія Бабурина, де він називає пошкодження Сталіна лише «спробою пошкодження» і просить не порушувати кримінальну справу – «в сложившейся ситуации разобрались самостоятельно, вмешательство правоохранительных органов не требуется». Це було тоді, коли комуністи ще сподівалися замовчати факт атаки на Сталіна. Але через три дні пам’ятник було знищено вибухом (у якому я вперто підозрюю російські спецслужби), і ось уже комуністи, а за ними слідство і суд, підмінили поняття і виставили хлопцям рахунки за повністю знищений пам’ятник – хоча інкримінувати їм вибух не змогли.

Цитую обвинувальний висновок: «В результаті протиправного руйнуючого впливу (спилу голови – О.Б.) бюст Сталіна  було приведено до такого стану, за якого він не міг бути використаний за своїм цільовим призначенням, тобто втратив свої властивості настільки, що вони не могли бути відновлені, чим Запорізькому обласному комітету Компартії України завдано матеріальну шкоду на суму 374 483 гривні, що становить особливо великі розміри, оскільки ця сума більш ніж у шістсот разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян станом на 28.12.2010».

Що нас обєднає?

Жахливо усвідомлювати, що пішов відкат, і ціла держава, спільними нелюдськими зусиллями – хіба що без крові - відстояна і витягнута на певний рівень самоповаги – потроху сповзає назад, у радянський регрес. І зробили це власними руками ми, принаймні, ті з нас, хто сумували за «сильною рукою» і гидували «обирати між сортами лайна».

…Святкуємо вдома у Едуарда Андрющенка. За кілька годин до того заплакана мама, Ніна Вікторівна, у якої через переживання за сина віднялася рука (не долікувалася ще і досі) показувала мені підшивки рідкісних старих матеріалів, які Едіку дали у тимчасове користування в якомусь науковому архіві. Син беріг їх як зіницю ока, забороняв матері навіть торкатися. «Під час обшуку СБУшники вивертали це все із шафи і кидали на підлогу. І кажуть мені: «Ваш син – націоналіст!». А я сиджу і думаю: «Напевно, бути націоналістом – це злочин…»

Одразу після арешту Едуарда, коли блогери і просто небайдужі люди з патріотичних спільнот почали здіймати галас з цього приводу, усі вони намагалися сконтактуватися з його мамою. Але вона, російськомовна жінка, гранично далека від усіх «націоналістичних тусовок», боячись нашкодити синові, дуже довго не йшла з ними на контакт. Наскільки я розумію, її залякали міліцейські псевдо-адвокати.

Тепер, коли син уже вдома, Ніна Вікторівна, дивлячись в об’єктив відеокамери, чітко і впевнено каже, вставляючи у свою російську окремі українські слова: «Я чекала гарного завершення, тому що голову він не пиляв, і я це весь час казала. А те, що хлопці відпиляли, - багато хто їм потисне руку і подякує за це».

Можливо, тільки цій антиукраїнській владі і дано нарешті пробудити національну свідомість і об’єднати людей.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено