Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 серпня

Крівой Рог чи Кривий Ріг?

Від часу здобуття незалежності так зване мовне питання мешканців Кривого Рогу хвилювало чи не в останню чергу. Панування російської було беззаперечним і всеосяжним.
Матеріал друкованого видання
№ 31 (507)
від 3 серпня

 Це потужне індустріальне місто є своєрідним пилососом для прилеглих сільських районів Херсонської, Кіровоградської та Миколаївської областей: люди масово їхали на роботу на заводи Кривбасу в пошуках кращої долі й більшої зарплати. Звичайно, можна було б сказати, що мешканці Кривого Рогу розмовляють переважно російською мовою, але це було б перебільшенням. Ближчим до істини є визначення «суржик» (суміш російської та української), яким і послуговуються криворіжці.
Зрозуміло, що питання мови в місті нерозривно пов’язане з внутрішньополітичними українськими тенденціями. Так, до подій на київському Майдані Кривий Ріг, як і будь-яке інше місто в цій частині України, вважалося безнадійно проросійським, тож неважко здогадатися й про місце української мови. Тут безальтернативно панувала Партія регіонів із відверто проросійською риторикою. При цьому місцеві політсили «демократичного» крила підігрували їй. Повертаючись до української мови, хочеться зазначити, що сільські трударі, які переїжджають до міста, з неабиякою легкістю переходять на місцевий діалект російської, адже це модно й дає змогу відчути себе містянином. Крім того, згідно з усе ще живими тут стереотипними радянськими визначеннями українська мова — це точно не мова науки та виробництва.

через те, що в Україні немає чіткої програми підтримки української мови, та й політики постійно бавляться в «договорняки», вона не дістає потрібного імпульсу, а зусиль лише активістів явно недостатньо, щоб змінити поточний статус-кво

Хай там як, а в Кривому Розі, попри панування регіоналів і російську культурну домінацію, проукраїнські та націоналістичні організації вели досить активну діяльність, намагаючись залучити молодь до своїх лав. Утім, те середовище мало доволі типові хвороби, як-от комплекс месіанства чи звинувачення одне одного в роботі на російські спецслужби. Усе це заважало їм консолідувати зусилля. Велику роль у популяризації української мови та шануванні історичних традицій, хоч як дивно прозвучить, відіграють місцеві футбольні хулз (навіть за відсутності клубу — від легендарного «Кривбасу» лишилися тільки спогади) та громадські активісти. Вони розмовляють тільки українською та влаштовують якісні перформанси, присвячені героям ОУН — УПА, запрошують до міста українських письменників тощо. Оскільки криворізькі ультрас намагалися активно просувати українську мову, вони, звісно, не оминули увагою мовний Майдан 2012-го, взявши в ньому активну участь. Сьогодні багато хто з тих відважних людей захищає українську землю в складі Збройних сил, Національної гвардії чи добровольчих формувань.

За суб’єктивними враженнями, українська мова після Революції гідності на вулицях міста звучить дедалі частіше. Проте російська, точніше її гібридний варіант, лишається основним засобом комунікації. І це має кілька пояснень. Головне — місто фактично перебуває в руках сім’ї Вілкулів та Лакшмі Міттала. Не потрібно нагадувати, що ідеологію, яку сповідують Вілкули, можна описати словосполученнями «надьожная работа — дастойная зарплата» й «зачєм ворошить староє». А індійському магнатові абсолютно байдуже, якою мовою розмовляють робітники на його підприємствах. Попри те що клан Вілкулів довгий час керує в Кривому Розі, згуртувавшись, місцеві активісти кинули йому достойний виклик, мало не позбавивши влади. Тільки позиція «Самопомочі» на місцевих виборах допомогла клану утриматися біля керма.

Читайте також: Між нами, оптимістами

Не треба забувати й про «гостинний» прийом, який влаштували колишньому очільникові Харківської області Михайлові Добкіну місцеві активісти у квітні 2014 року. Кривий Ріг не можна звинувачувати в браку патріотизму, адже це місто дало багато героїв АТО, також тут розташовано кілька потужних військових з’єднань. А от через те, що в Україні немає чіткої програми підтримки української мови, та й політики постійно бавляться в «договорняки», вона не дістає потрібного імпульсу, а зусиль лише активістів явно недостатньо, щоб змінити поточний статус-кво. Зараз можна впевнено говорити лише про те, що українська починає відвойовувати втрачені позиції. Кількість мешканців, які послуговуються нею в повсякденному житті, зростає, але без застосування державних механізмів цей процес буде безкінечно довгим.  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено