Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 липня

«Невиліковна» мова

Доволі часто після аншлагів на концертах українських музичних гуртів в Одесі можна почути від тутешніх прихильників російського вектора, що публіку «завезли».
Матеріал друкованого видання
№ 28 (504)
від 13 липня

Мовляв, не може бути в побудованому Єкатєріною ІІ і заселеною за американським принципом місті такої кількості поціновувачів україномовних хітів… Звісно, це було актуальніше приблизно так у 2014 році. Нині концепція трохи змінилася: картину псують «оскаженілі наці», «провладні запроданці» тощо. Але голов­ний меседж не змінився: в Одесі немає і не може бути україномовних людей або ж тих, хто розуміється на українській культурі й любить її. 

Найперше, що спадає на думку, — феномен 2 травня. Ця тема болить адептам російської ідеї, і ми тут і тепер аж так на ній не зосереджуватимемося. Зауважимо лише кілька фактів. Створена навесні 2014 року одеська Самооборона, доволі безпорадна й не впевнена в напрямі роботи, складалася здебільшого якраз-таки з російськомовних у побуті одеситів. Але дуже зацікавлених у тому, щоб Одеса лишилась українським містом. Чому я так упевнено про це кажу? Тому що величезна кількість самооборонівців — мої знайомі чи навіть родичі. Осередок «русского мира» на Куликовому Полі стояв кісткою в горлі численним проукраїнським одеситам. Вогнепальна зброя, гранати та інші небезпечні цікавинки, які принесли 2 травня на Соборну площу проросійські активісти, не тільки не зупинили голу-босу та неозброєну порівняно з опонентами Самооборону. Навпаки, так розлютили одеських прихильників України, що напад вдалося відбити, вдалося перемогти. Звідки ж узявся той хист? Чому російськомовні люди віддають перевагу «Гайдамакам», «Воплям Відоплясова», Ot Vinta, «Океану Ельзи»? Звідки їх стільки в Одесі?

Мову в Одесі знають. Багато в чому українська лежить в основі специфічного місцевого діалекту. Активістів, волонтерів, добровольців-бійців у місті багато. Це ті люди, кого чимось зачепили українські культура та мова

Насправді українська мова лунала на одеських вулицях завжди. Не так часто й густо, як зараз, коли люди переходять на українську, почувши її від співрозмовника, але менше з тим. Річ у тім, що села Одеської області, за винятком болгарських, молдовських і гагаузьких, які ближче до Ізмаїла, україномовні (не повністю, але переважно). Зерно, на якому свого часу розбагатіла Одеса, цукрові буряки, що давали державі змогу продавати необмежені обсяги «монопольки», коні, яких цінували найвибагливіші покупці, — все це вирощували українці. Українці торгували на базарах, на славнозвісному «Привозі». Там лишали частку заробленого, купуючи собі одяг, інструменти та всілякі інші товари. Так було за Радянського Союзу. Так є і тепер. Численні селяни лишались у місті, створювали змішані родини. У так званій одеській мові безліч українізмів, намішаних із німецькими, ідишем, молдовськими, польськими словами. Одесит покоління 1950-х, 1960-х, 1970-х із імовірністю 85% не скаже «давай иди отсюда!», він скаже «тікай!». 

Так, в Одесі намішано багато національностей. Але стоїть вона на плечах (і кістках…) саме україномовних людей. Це по-перше. По-друге, не забуваймо, що за часів Радянського Союзу українська мова була обов’язковим предметом починаючи з другого класу школи. Можна було знати погано, але щось таки знати. Чути. Вчити. О 20:00 на Першому телеканалі йшли «Спокойной ночи, малыши», ті, що з Хрюшею та Степашкою. Але о 21:00 на Третьому — українському — каналі показували «Вечірню казку»! Ніхто, жоден шлемазл (ну я ж з Одеси, так) не був таким дурним, щоб пропустити +1 мультик. А по суботах ще був додатково «Катрусин кінозал»! І щось нікому не бракувало знань української… Це стосовно, так би мовити, поп-культури. Щодо витонченішого прошарку купити за радянських часів хорошу книжку російською було цілим квестом. Дефіцит! Але українською — будь ласка! Жодних проблем. Особисто я так уперше прочитала «Острів скарбів» Стівенсона, а згодом «Джен Ейр» в українському перекладі. 

Читайте також: Freddy Marx Street: «Вихід української музики на світовий ринок – справа однієї секунди»

Це я, власне, до чого? Мову в Одесі знають. Багато в чому українська лежить в основі специфічного місцевого діалекту. Активістів, волонтерів, добровольців-бійців у місті багато. Це ті люди, кого чимось зачепили українські культура та мова. Більше за російську. І так зачепила, що російський вогняний демон тут натурально «не пройшов». Зараз у нас тут ціла низка громадських організацій, таборів, що працюють із дітьми (я, приміром, викладаю у військово-патріотичному таборі «Гайдамацька січ» історію України; табір створили одесити), авторів, які пишуть українською. Уклінна подяка «Книгарні-кав’ярні» на Катерининській (символічно) вулиці за численні івенти та скарбницю україномовних видань!   
Було б безглуздо казати, що Одеса є цілком україномовним містом. Так ніколи не було. Але частка української тут, по-перше, вагома, по-друге, так би мовити, невиліковна. Навіть імперією та сов­ком. Маю дореволюційне видання Шевченкового «Кобзаря», де вписано ім’я володарки, тітки мого родича: Марія де Мюрей. Отака тут мовна й національна ситуація. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.