Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 березня, 2011

Реваншизм «регіоналів» як самоприниження України

Рік тому Україна на порівняно демократичних виборах обрала нового президента Віктора Януковича

Незважаючи на те що за нього проголосувала фактично третина електорату, він мав шанс за певних умов об’єднати країну – в позитивному аспекті. Однак тепер Україна фактично об’єдналася проти нього. І однією з причин є намагання його команди викреслити із суспільного мислення всі наслідки Помаранчевої революції.

Можливо, команда Януковича не цілком усвідомлює значення того, що вона робить. Дивлячись на те, як влада перешкоджає, приміром, мирним зібранням громадян або «не помічає» незаконних дій правоохоронних органів, можна зробити висновки: її представники вже бояться. Бояться навіть спілкуватися з простими українцями (і надмірними заходами безпеки створюють явні незручності для інших громадян). Бояться втратити владу – і тому ладні всіма доступними поки що засобами блокувати можливість приходу опозиції. Бояться розриву схем збагачення – і вихолощують навіть найм’якіші реформи.

Саме страх є першопричиною такої ірраціональної поведінки можновладців. Мабуть, не один із них з жахом згадує 2004 рік. Це схоже на ситуацію в боксерському поєдинку, коли значно сильніший гравець використовує проти суперника заборонені прийоми: виламує руки, б’є по потилиці, по спині, нижче поясу. Тому що підсвідомо боїться програти, незважаючи на всі переваги перед опонентом.

Для витіснення страху потрібна компенсація, і саме тому регіонали активно переконують суспільство, що будь-яка зміна влади, навіть мирним шляхом, апріорі є негативом, а спротив їй – злочин. І, зрозуміло, намагаються втовкмачити виборцям парадигму «наколотих апельсинів»: що Майдан-2004 був лише спецоперацією ЦРУ, що жодних фальсифікацій не було, а у Віктора Януковича тоді вкрали перемогу.  

Інколи цей реваншизм безпосередньо шкодить міжнародному іміджу України. Найсвіжішим прикладом такого самоприниження є слова президента Віктора Януковича про «корупціонерів» із Європейської народної партії, які нібито захищають тих, хто в Україні відчуває всю тяжкість закону, – опозицію.

Зараз правоохоронні органи за абсолютно неспівмірними з реальними вчинками звинуваченнями карають громадянських активістів, перебираючи на себе в частині встановлення вини та обсягу покарання функцію суду. Тільки за влади Януковича стало можливим знесення наметового містечка на майдані Незалежності під приводом… встановлення ялинки. Або висування претензій до активістів того самого «податкового Майдану» за… пошкодження плитки, встановлене вже постфактум після знесення наметового містечка. Біло-блакитні, зважаючи на все це, не тільки самі бояться, а й намагаються примусити все українське суспільство відчути свій страх, тому і вигадують міфічних «націонал-терористів», поширюють заяви про криваві провокації в дні масових заходів. Парадоксально, але, побоюючись повторення Помаранчевої революції, вони провокують іншу революцію, яка вже не буде такою мирною.

Так, Помаранчева революція, по суті, була програна. Насамперед тому, що суспільство тоді не навчилося ефективно контролювати владу, окрім як шляхом волевиявлення на виборах. Решта – «конституційна диверсія» імені Медведчука – Мороза, породжені нею конфлікти всередині влади, відсутність реформ як таких – було вторинним.

Так, опозиція нині деморалізована, помаранчевий дискурс суттєво девальвував. Але навіщо зайвий раз принижувати своїх опонентів, причому робити з цього цілі змагання – хто з біло-блакитних найкраще поглумиться над колишніми помаранчевими? Невже таким представникам Партії регіонів, як Вадим Колесніченко, Михайло Чечетов, Юрій Болдирєв або навіть Олена Бондаренко чи Олександр Єфремов, нічим більше займатися? Постійно заявляти, що опозиція програла, бо вона мала програти, і що всі п’ять років попередньої влади були катастрофою для України – це вже, вибачте, звучить гидко. Тим більше що в той період понад рік прем’єром був саме Віктор Янукович. Опозиції в особі ПР після 2007-го ніхто особливо й не намагався зачепити – їй, навпаки, були забезпечені просто райські умови для розвитку, безпрецедентні можливості критикувати владу і навіть «свої» омбудсмен, секретар РНБО і генпрокурор. А тепер риторичне запитання: чи відчуває ПР вдячність своїм попередникам за ті три роки спокою та можливість цілком законним і демократичним шляхом прийти до влади?

Суспільство дало їм шанс проявити себе як реформатори, що, за ідеєю, мали б не займатися самозбагаченням і не позичати кошти в МВФ, а знаходити шляхи повернення в Україну «офшорних» грошей. Якби вдалося повернути в економіку України хоча б третину цих коштів, можливо, не було б потреби брати кредити. Однак «реформатори-сибарити» – це протиприродно. Якщо поглянути на те, як живуть перші особи держави, чому депутати від коаліції не відмовляються від матеріальної допомоги з бюджету, скільки грошей закладено в держбюджеті на 2011 рік на діяльність ДУС (зауважимо, не на зарплати чиновникам, а саме на їх обслуговування), чому розширюється фінансування вже скорочених відомств, зокрема МВС. Країна, у якій нинішня влада звинувачує попередню в надмірних витратах та розкраданні держскарбниці, а сама й далі живе на широку ногу, не може бути успішною. Реформи, які проводять сибарити, завжди будуть псевдореформами, тому що виконавці завжди думатимуть тільки про себе. Прикладом є Податковий кодекс, у якому прямо прописані пільги для великого бізнесу, зокрема готельного (нібито під Євро-2012, але насправді від податків звільняються і готелі, зведені вже після чемпіонату). Або проект Житлового кодексу, в якому визначення комунальних тарифів та розцінок на обслуговування будинків віддається керуючим компаніям, на котрих ОСББ не матимуть жодного реального впливу.

Тому, доки нинішня влада займається ідейним реваншизмом, намагаючись подолати колективну психологічну травму, завдану їй Помаранчевою революцією, час для проведення реальних реформ може бути втрачено. І коли регіонали таки підуть із владних посад, країна може бути остаточно зруйнована: з девальвованим правом, суцільною тіньовою економікою, втраченими геополітичними позиціями, астрономічними цифрами боргів. Єдиною надією може бути те, що громадянське суспільство таки виробить якийсь механізм самозбереження держави. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено