Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 червня

Так колись і починалося

Спека примушує киян згадати, що місто стоїть на Дніпрі. Велична європейська ріка, що протікає «із варяг у греки» якраз посеред міста, — найкращий басейн-охолоджувач, куди можна вскочити рано-вранці й пережити ще один спекотний день до заходу сонця, або принаймні піти зануритися по брови після спекотного дня в офісі

Дніпро справно ділить столицю на право- та лівобережжя, пов’язані п’ятьма автомобільними мостами, яких все одно не вистачає для пересування рухливим киянам, що, як планктон, снують між берегами у своїх нагальних справах, створюючи на мостах корки щоранку й щовечора. До того ж «молодший» і «спальний» лівий берег зарозумілі мешканці середмістя дражнять «Чернігівською губернією» (а так воно колись і було). Приналежність до правого чи лівого берега островів посеред річки — Труханового, Гідропарку та цілої низки менших — справа заплутана й безнадійна, хоча на одному з них зараз є навіть станція метро, через яку й потрапляють на міські пляжі ті тисячі пінгвіноподібних людей, що з хтозна-чому не поїхали до моря в Бердянськ чи Одесу. Але справжня Дніпрова воля стає доступною тільки тоді, коли ви маєте човна не «в наступному житті», а вже зараз.

Човни в більшості своїй ще з радянських запасів: «Прогреси», «Крими», «Дніпри» — хіба що вже всі з модними японськими підвісними моторами, здатними розігнати катер хоч до третьої космічної швидкості й доставити аж на Марс. Ні, є, звичайно, і якісь новомодні пластикові глісери, що тягають за собою на буксирі водних лижників або кого ще, є навіть кілька дорогезних багатопалубних моторних яхт із радарами й супутниковими антенами ІНМАРСАТ на рубках, що роблять з Оболонської затоки філіал Монте-Карло. Але вони нас цікавлять тільки побіжно, тому що жоден притомний капітан, який ними керує, не стане втикати ті мільйони доларів носом в берег посеред Дніпра, щоб висадити своїх пасажирів на незалюднений острів, і яхти курсують між буями, як річковий трамвай до палаців Конча Заспи. У межах Києва на Дніпрі розкинулися 8 великих островів, не рахуючи заселеної Русанівки: Муромець, Труханів, Венеціанський, Долобецький, Галерний, Ольгинський, Жуків, Дикий.

Читайте також: Що тобі сниться, місто Херсоне

На острові Дикому на всіх можливих місцях уздовж берега пришвартовано моторки й розбито стаціонарно намети, добудовано якісь сарайчики й тини, іноді до біса мальовничо, з рятувальними кругами на плетені. Вирощують курей-гусей, ловлять рибу тощо. Деякі кияни все літо живуть тут безвилазно, хіба що їздять моторками в магазин за сіллю та на роботу. А на Ольгинському острові, кажуть, є самітник, який і на зиму не переселяється в цивілізацію, викопав землянку й лякає рибалок, які забрели по кризі й сіли над ополонкою, несподівано запитуючи: «Клює?». Ось тобі й Генрі Торо «Життя у лісі». І не треба їхати по світу, щоб порахувати котів у Занзібарі. Все тут, просто посеред міста, на Дніпрі.

На «нічийних» і «екстериторіальних» островах посеред Дніпра, де не діють закони держави Україна, бо немає кому їх упроваджувати, і повно обладнаних літніх стоянок для човнів і наметів, сарайчиків, прихалупок, тинів, курників, бесідок і причалів над водою, розумієш, на що справді здатні українці, коли заходяться впорядкувати територію довкола себе і їм не перешкоджає лісник, санепідемстанція, патрульні поліцаї, митники, податкові глитаї, пожежні інспектори тощо. І головне — у них немає телевізора.

На деякі покинуті стоянки дивишся, як на витвір кочового мистецтва: та тут на місяць роботи було, очевидно, спиляли он ту сосну, від якої пеньок залишився (який жах, не на експорт в Угорщину!), і розпустили її бензопилкою на дошки й бруси, щоб обладнати усі ці лавочки, сортири, літні кухні й навіть «кінотеатр», вже не знаю, що там у ньому дивилися, але точно не Шустера. А до цього причалу з убитими в ґрунт палями в результаті можна швартувати не тільки човен, а й пароплав, якщо розбагатієш. Це ж не ліньки було такий керченський місток забабахати без жодного фінансування з бюджету РФ.

Збудовані за розкрадений український бюджет палаци з коринфськими колонами (в Коринфі винайшли не тільки ці колони, але й олігархів і храмову проституцію);  власними причалами зі сходами, що спускаються у води Дніпра, як на Графській пристані у Севастополі; дебаркадерами, розміром із вокзал у Козятині, що плавають на монолітній бетонній платформі й не бояться повеней; намитими земснарядами пляжами, яким позаздрили би болгарські Золоті піски, промитими вглиб від берега каналами, що перетворюють Конча Заспу на Амстердам;  і навіть приватними маяками для наведення отих монтекарлівських яхт, що не дивно, бо державні буї на фарватері горять тільки від моста Патона до сотого буя, мабуть, десь там має чи орендує дачу міністр інфраструктури, — все це розташоване не на островах, а на материку, бо господарю важливо потрапляти на той дебаркадер машиною, без поромної переправи. Найбільше, звісно, вражає та дача, власник якої відгородився від сусідів шестиметровим парканом, тож бачить тепер із трьох сторін світу, крім виходу на пляж, тільки ту лискучу металеву огорожу. Не допрацював. Це ж ще з катерів та яхт, і навіть із річкових трамвайчиків усі в латифундію його зазирають.

Читайте також: Київ як символ і міф

Натомість на островах позабюджетні українці якось варіюють межі своїх стоянок без жодних парканів, на самих тільки усних домовленостях. І вночі обабіч багаття намагаються горлати пісень про «лиш вона, лиш вона сидітиме сумна» на півтону тихше, щоб не заважати сусідам на іншій галявині співати про «я бєздєльнік, о мама-мама». Для того, щоб твою стоянку не займали, доки ти поїхав човником на риболовлю чи в магазин, досить виставленого на березі розкладного стільця. А перше, що відчуваєш, коли вимушений висаджуватися на вже кимось обладнаний, хай зараз і пустий, берег: а чи не повернуться на цю хвилину господарі. Просто тобі Білосніжка в оселі працьовитих гномів, які обладнали галявину столом, лавками, ватрою і гальюном, навіть викопали погрібець, тож мають першочергове право на займанщину. Але тільки на це.

Не лякайте мене анархією. Не треба. Тільки на неї й надія, якщо розібратися.

Читайте також: Плуг чи зброя

Саме так, з отаких ось недоступних для тогочасних неповоротких держав островів у плавнях колись виникли запорозькі козаки. Захищена фортецея Січ на великому острові — то вже результат руху цих дауншифтерів 16 століття, які риболовлю на блешню любили більше, ніж панщину на польського пана. Вони недарма називали Січ матір’ю, а Великий Луг батьком. Тому тільки якихось зайд, вилуплених з комсомольського яйця, може обурювати назва Горішні Плавні. У нас же тільки й життя, що у плавнях. Між Києвом та Українкою. Між Херсоном і Гопрами. Між Запоріжжям і Енергодаром. Купуйте човен — і все. Звісно, якщо хочете бути справді незалежними.

PS. Гроші, належні мені за рекламу човнів, прошу переказати на рекламу човнів.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.