Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 березня, 2011

Весна. Соціопатія

Будь-який політик – клінічний невротик. Принаймні, так стверджує Девід Брукс у своїй новій книжці «Соціальна тварина»

Брукс – один із найвідоміших американських журналістів, постійний автор колонки в The New York Times, тож його висновок стосується передусім американської практики. Співвітчизники чомусь образилися й палко заперечують. Дивні люди, ці американці. Я на їхньому місці радів би, що вони мають справу бодай із невротиками, бо є такі країни, де серед політиків виживають майже самі соціопати – цей діагноз значно небезпечніший, а хвороба практично невиліковна.

Повністю з книжкою «Соціальна тварина» мені ще не вдалося ознайомитися, приятель переслав уривки, які публікував журнал New Yorker, і за всієї поваги мушу припустити, що автор обрав обмежену фактичну базу для своїх узагальнень, йому б до нас влаштувати екскурсію! Невроз – річ така поширена, що її можна вважатися нормою, бо хто з нас без «тарганів»? Навпаки, психіатри добре знають, що, умовно кажучи, нормальних людей не існує в природі, а якби були, то це вже відхилення. Брукс, власне, про це й пише. Раціональність – байка, міф, її вигадали 200 років тому, в епоху Просвітництва, й відтоді західна цивілізація чомусь виходила з того, що людина керується здоровим глуздом, розраховує наслідки своїх учинків і діє за логікою. Насправді ж будь-яким індивідом рухають емоції, звички та культурні норми, а політиком і поготів. Тож годі чекати від нього відповідальних кроків, змініть критерії, відкоригуйте сподівання. Невротики, що з них узяти, але ж не психи!

Соціопатія – зовсім інше. Це серйозне психічне захворювання, дефект, розлад особистості, який у різних своїх формах характеризується душевною глухістю, нездатністю до співчуття, відсутністю моральних обмежень і відповідальності, почуття провини, сумління, або, як раніше писали в підручниках, «емоційною тупістю». Причому зовні особа, яка страждає (хоча слово «страждає» в цьому випадку досить умовне) на соціопатію, може поводитися нібито цілком адекватно: спілкуватися, бути переконливою і водночас виявляти дивовижну наполегливість у досягненні мети. І лише спеціальні тести або тривале спостереження дають змогу встановити, що інші люди для неї не існують, їх вона сприймає хіба що як перешкоди або об’єкти маніпуляцій.

Де закінчується хвороба й починається потворність характеру як результат хибного виховання й соціального досвіду, визначити важко навіть фахівцеві. Прояви майже однакові. Дехто взагалі вважає, що цей діагноз – фікція, зручна спроба описати в медичних термінах окремий, хай неприємний, але лише різновид світогляду, душевної організації. Для того, хто потрапляє в залежність від соціопата, різниця не має практичного значення. Те, що ми в країні спостерігаємо в середовищі політики та великого бізнесу (монолітно пов’язаних між собою), наштовхує на думку, що встановлені в них правила гри сприяють своєрідній селекції, коли індивідів, обтяжених звичними людськими почуттями, вичавлюють за межі кола обраних, а залишаються самі лише... Хто? Правильно.

Ілюстрацією поведінки соціопата – господаря життя може бути приклад одного російського бізнесмена, який вписав себе в історію крилатим висловом: «У кого нема мільярда, хай іде в дупу». А що тут незрозумілого? Люди – це лохи, комахи, біомаса. Вони придатні для того, щоб забезпечити мені певний рівень комфорту, який вимірюється не лише в матеріальних символах (житло, одяг, їжа, засоби пересування, технічні іграшки, предмети розкошів, жінки або, навпаки, чоловіки для задоволення базового інстинкту), а й у визнанні та покорі.

Можна скільки завгодно звинувачувати західні демократії в недосконалості, лицемірстві та подвійних стандартах, але доведеться констатувати одне технічне обмеження: за рівних стартових умов пробитися в публічну політику більше шансів у людини, яка принаймні демонструє зрозумілі людські реакції. Так налагоджений механізм зворотного зв’язку, який забезпечують усі соціальні інститути, формальні й неформальні, починаючи з відповідних загальновизнаних уявлень про норму – норму в побутовому, а не клінічному сенсі – й закінчуючи нахабною вільною пресою.

В Україні, яку ми будували 20 років під вельми привабливими гаслами, встановлено протилежний тип зворотного зв’язку, коли політик, який не виявляє зневаги до плебсу, приречений на аутсайдерство. Нині ця машина вдосконалюється, доходить до безвідмовності, але запущено її досить давно. І не треба бути психіатром, щоб установити діагноз, бо критичної маси матеріалу для аналізу не бракує – достатньо бодай погортати Тиждень.

В Україні встановлено специфічний тип селекції, коли політик, який не виявляє зневаги до плебсу, приречений на аутсайдерство



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено