Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 травня

Фарбарі Місяця

Іноді нам хочеться, щоб існувала бодай невеличка можливість реалізувати мало не всі наші прагнення. І тоді ми навіть готові видавати бажане за дійсне. Та часто сама культура подає нам приклади того, як і навіщо людина поривається в неможливе.

Алхімія як утаємничене дійство, пов’язане з трансмутацією, а якщо простіше, з перетворенням речовин під чудодійним впливом вогню, спрадавна захоплювала людину. На позначення цього процесу ми традиційно використовуємо арабський префікс «ал». Хоч як тільки його не іменували: герметичний або єгипетський, що свідчило про його ще давнішнє походження. Інша частина слова — «хем» — означала «чорна країна», бо саме так колись іменували Єгипет. Після завоювань Македонського про трактати з мистецтва обертати метали на золото знали вже й філософи Александрії. Власне, греки пов’язували цю майстерність із легендарним Гермесом Трисмегістом або з єгипетським богом Тотом, покровителем мудрості. Та в середньовічно-християнській Європі це знання було відоме в інтерпретаціях арабських мислителів. Попри те що володіли ним переважно втаємничені, охочих до нього завжди було чимало: хтось поринав у цю сферу як у священнодійство, а дехто, навпаки, заради збагачення. Перші вважалися адептами, другі суфлерами.

Отож у першому наближенні алхімію сприймали за ремесло з виготовлення золота через перетворення свинцю чи ртуті. Проте, шукаючи жаданий філософський камінь — символ трансформації, алхіміки нерідко віднаходили щось інше, зокрема порцеляну, кольорове скло для вітражів, каустичну соду, емалі, дорогоцінне каміння, фарби, ліки, консерванти і подібне. Таке заняття потребувало не лише доброї теоретичної підготовки, а й неабияких матеріальних засобів або щедрих покровителів. Утім, їхні лабораторії траплялися всюди: у замках та окремих хижках-землянках. Сам процес мав відбуватися в печі чи в тиглі (ємності для плавлення), щоб приготувати з обпаленої глини «філософське яйце». Часто-густо таке заняття було небезпечним: в експерименті ніхто не був застрахований від нежданого вибуху.

Читайте також: Сміється той, хто сміється…

У будь-якому разі алхімія — це не лише практика, а й особлива меса — вміння одухотворяти речі. Разом із речовинами в тиглі змін зазнавала й душа адепта, який учився «розплавляти» власне тіло й перероджувати дух. Філософський камінь міг тоді також означати й стан незворушного осяяння, що несло визволення. Вивільняючи свою справжню природу, адепт набував здатності до нового сприймання потойбіч чуттєвості. Впливаючи в такий спосіб на самого себе, він ніби повертався, бодай і за допомогою уяви, до первісного хаосу й мислив себе повноцінним деміургом, розкриваючи внутрішнє божественне єство. Тоді дух неначе полишає фізичне тіло для здійснення метафізичної мандрівки під час «герметичного сну». Як наслідок — адепт упадав у такі собі марення-сновиддя: деякі реальні, інші вигадані. Траплялося й так, що алхімік у тому священнодійстві розігрував таємничу драму, а допомагала йому при цьому його супутниця, з якою вони утворювали «божественну пару». Використовувалися певні жести, ритуальні дії, магічні формули, співи тощо. Їхньою остаточною метою було досягнення рівня переживання фундаментальної єдності зі світом.

Для реалізації всіх згаданих дій алхіміку належало дотримувати суворого посту й дисципліни. Його лабораторія безпосередньо слугувала й вівтарем, перед яким читалася молитва. Як зазначав знаний середньовічний адепт Ніколя Фламель, алхіміку слід позбутися двох головних небезпек: жадоби й страху. У ході реалізації «великого діяння» (opus magnum), вважає французький дослідник Серж Ютен, можна було навіть виокремити кілька періодів, які нагадували етапи виникнення нової людської чи людиноподібної істоти (гомункула): зачаття, вагітність, пологи, годування.

Зрозуміло, що про цю таїну заборонялося базікати серед профанної публіки. Тому алхіміки мали свої товариства й писали трактати часто незрозумілою навіть один для одного мовою. Своє знання вони завжди кодували за допомогою символів, як-от зелений лев, голова ворона, біла донька філософів, череп, змія в короні, вовк, дракон, лебідь тощо. Доволі показовим символом алхімії є кобилиця, яка замість екскрементів вивалює додолу золоті монети.

Основними робочими речовинами алхіміків вважалися сірка, ртуть і сіль, а також чотири елементи: земля, вода, повітря, вогонь. Значення мали й кольори, що позначали стани речовини: чорний — стадія гноїння, білий — дистиляція первісної матерії, червоний — герметичний тріумф тощо. Особлива роль відводилася й астрології. Проводилися аналогії між металами й планетами: золото — Сонце, срібло — Місяць, ртуть — Меркурій, свинець — Сатурн, олово — Юпітер, залізо — Марс, мідь — Венера. Щоб «облагородити» метали, їх потрібно було, сказати б, «вилікувати». Належало дослідити, наскільки сприятливими є конфігурації планет, і чекати порад від зірок. Деякі звуки теж виражали відповідні процеси великого діяння: так виникала алхімічна музика.

Читайте також: Шопенгауер: франкфуртський Будда і його Атма(н)

Авіценна, Альберт Великий, Тома Аквінський, Роджер Бекон, Раймонд Лулій, Парацельс та багато інших мислителів давнини знані здебільшого як філософи, а не алхіміки. Стоси книг з алхімії та десятки років дослідів у цій галузі характеризують відповідним чином й Ісаака Ньютона, одного із засновників класичної науки. Що казати вже про Ернеста Резерфорда, який вважав, що в сучасних умовах перетворення металів на золото є цілком можливим, але надзвичайно дорогим процесом. То невже всі дослідження алхіміків не мали жодного сенсу?

Справді, достеменних історичних підтверджень того, що колись таки вдалося синтезувати філософський камінь, так і не знайшлося. Тоді, може, мав рацію Карл Ґустав Юнґ, коли казав: якщо трансмутація металів бачиться малоймовірною, то покликання алхімії має полягати саме в усебічному перетворенні адептом самого себе. Чи не лежить тоді людське буття в перспективі досягнення неможливого?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.