Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 березня, 2011

Червоне як ідол

Прибічникам червоних прапорів варто забути казочки про «дідів», яких вони нібито вшановують

Абориген ставить собі дерев’яного ідола, увінчує його трав’яною шапкою й приносить йому жертви перед полюванням. Так триває віками, та рано чи пізно приходить конкістадор. Як правило, саме «рано».

Конкістадор глузує з «дикуна», пропонує йому брязкальця, горілку та віспу, й починається війна. І одного разу, потрапивши в засідку, конкістадор гине разом з усім своїм загоном, власним тілом захищаючи кастильский штандарт… Гине героїчно, адже немає більшої ганьби, ніж втратити бойове знамено.

І ніхто не замислюється над тим, що принципової різниці між аборигеном і конкістадором не існує. Просто в одного – дерев’яний ідол, а в другого – шматок тканини з вишитим на ньому хрестом. Але і те, й інше для своїх носіїв – священне.

Насправді саме ті ірраціональні речі, що їх ми узагальнено називаємо «символами», і роблять людей людьми. Тому не дивно, що в сьогоднішній непевній Україні такого розголосу набула «реанімація» червоного прапора.

Нагадаю, йдеться про 9 травня – збережений з радянських часів (на Заході його відзначають днем раніше) День перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. Представницькі органи кількох регіонів – міськрада Одеси, міськрада Симферополя, Житомирська облрада  – прийняли рішення про те, що 9 травня відзначатиметься в тому числі й під червоними прапорами. Які належить, відповідно, підіймати поряд із державним прапором та прапором відповідного населеного пункту.

Тут необхідне важливе уточнення. Адже червоний прапор, який пропонується піднімати, зовсім не є державним прапором СРСР, прапором радянської армії чи ще якимось зі звичних полотнищ. Згідно з текстами рішень місцевих рад, ідеться про «Прапор Перемоги» - точніше, про копію цього неймовірно міфологізованого полотнища, яке, за відомою легендою, було піднято 1 травня 1945 року над Рейхстагом.

Втім, надзвичайно цікава (і місцями вкрай сумнівна) історія «Прапора Перемоги» – це окрема тема, до якої «Тиждень» обов’язково повернеться найближчим часом. В нашому ж випадку важливо те, що, по-перше, ні про яку «реанімацію» червоного прапора не йдеться.

Цей прапор завжди використовувався 9 травня, і йго завжди носили колони, що марширували цього дня по Хрещатику. Тож захват професійних «русскіх» з приводу прийнятих в Одесі чи Житомирі рішень видається дещо поспішним.

Але є ще й «по-друге». Воно виходить з того, що люди, в запалі ідейної боротьби, починають вдаватися до аргументів, які не мають жоднісінького відношення до істинного призначення символів: розрізняти «своє» й «чуже».

Наприклад, використання червоних прапорів нині масово аргументується тим, що під цими прапорами героїчно воювали наші діди. Що ж, а чи варто в такому випадку німцям шанувати свастику, під якою захищали Берлін від радянських військ діди нинішніх німців? При чому, на жаль, це теж було героїчно: в Берлінській операції загинуло порядку 350 тис. радянських солдатів і офіцерів…

Як неважко помітити, подібні спроби ведуть у нікуди. Жодним «раціональним» чином не можна довести, що червоний прапор – це добре, а, скажімо, свастика – погано. Те ж стосується і будь-яких інших символів. Тут працює лише одна логіка: «свій – чужий». Точнісінько так, як у випадку аборигена й конкістадора, які не просто не розуміли, але й не могли зрозуміти ідолів одне одного.

Але це означає, що прибічникам червоних прапорів варто забути свої казочки про «дідів», яких вони нібито вшановують в такий спосіб. Вони вшановують зовсім не дідів. Вони вшановують ПРАПОРИ.

І, вшановуючи саме ці прапори, мусили б чесно сказати: ми виступаємо проти Української Держави. Бо жодного іншого навантаження такі рішення слухняних місцевих депутатів не несуть. Навіть якщо самі слухняні депутати цього й не розуміють.

Власне, їхня точка зору теж має право на існування. Ну, ненавидять люди Україну – що ж. Може, перевиховаються, а може, й ні. От тільки до чого тут удавана «необхідність» поєднати синьо-жовті прапори з червоними? Ще й цинічно прикрита нібито «турботою» про ветеранів?

Прибічники червоних прапорів мали б так і сказати: ми вважаємо, що знищення незалежної України було би благом, і саме це ми символізуємо нашими знаменами.

Чи стане від цього краще ветеранам, знамена, звісно, не скажуть. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено