Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 травня

Прес-конференція як ритуал

Президент вкрай рідко тішить журналістів своєю увагою. Приблизно раз на рік. І його в принципі можна зрозуміти. Шалена зайнятість, плюс звичка все контролювати особисто, плюс якісь родинні обов’язки майже не залишають часу на спілкування з представниками ЗМІ.

Ну а коли зважити, що таке спілкування, за великим рахунком, не приносить жодної помітної користі, а має радше ритуальне значення, то від цього формату спокійно можна було б взагалі відмовитись, вдавшись скажімо до схеми чат-інтерв’ю. Журналісти надсилають свої питання, а президент, коли може і хоче, на них відповідає. В результаті, всі задоволені. Писати є про що, і три години життя всім учасникам подій включно з охоронцями ДСО, можна використати для власного задоволення.

Справа в тому, що жодного спілкування президент не потребує. Принаймні, такий висновок напрошуються після відвідин кількох його прес-конференцій, зокрема останньої, приуроченої наданню Україні безвізу. Окрім, як втримати марку доступного і демократичного лідера і донести потрібну дозовану інформацію суспільству, жодної іншої мети ці зустрічі з пресою не переслідували. Ну ще хіба була нагода продемонструвати блискучий інтелект лідера нації і його здатність викручуватись від незручних запитань, виходячи чистим з води. Все.

З приводу незручних питань, до речі, є певні нюанси. Справа в тому, що їх можна спрогнозувати і відповідно підготуватись. Головне уникнути несподіванок на кшталт питань від невідомих журналістів чи видань, від яких не знати чого чекати. Таких не бракує, і вони не обов’язково мусять бути топовими та скандальними. Якраз навпаки. Відсіювання провести доволі легко, адже кожен журналіст, що бажає поспілкуватись, обов’язково тримає в руці табличку з назвою свого ЗМІ, а ведучий заходу вже на свій розсуд вибирає, кому надати слово. На перший погляд нібито все демократично і прозоро, але кому не треба, слово можна не дати. Чи не так?

Читайте також: Велика прес-конференція Петра Порошенка. Основні тези

Звісно, звинуватити ведучого в якійсь вибірковості доволі складно. Він не залишає поза увагою ані опозиційні, ані місцеві ЗМІ, дає можливість висловитися  навіть найзатятішим критикам президента. Тільки от тут також є свої особливості. Критика буває різною. Прогнозована і заради мистецтва, нічим власне не загрожує. Українські журналісти, на жаль, дуже часто грішать тим що зациклюються на собі геніальних, а отже питають те що цікаво саме їм, а не суспільству. Їм важливо покрасуватись власним інтелектом, обізнаністю чи доступністю до ексклюзиву і чуток. Це звісно краще, ніж питатися коли буде відремонтована дорога Кропивницький – Миколаїв, чи як сподобалось Євробачення, але сенс питань все одно залишається сумнівним. Власне такі нюанси дуже легко вирахувати і відповідно викрутитися. Як наслідок двогодинна розмова схожа на звичайну піар акцію, яка не має жодної практичної користі окрім наповнення стрічки новин.

Але новини можна наповнювати і в інший спосіб. А спілкування президента, часто обмеженого в силу об’єктивних і не дуже обставин в доступі до реальності, з представниками народу, варто було б використовувати із більшою користю. Україна - не Швеція чи Британія, де можна обмежуватися ритуалом. В нас три роки йде війна, і кінця краю їй не видно. За чверть століття незалежності накопичилось гори проблем, які потребують нагального вирішення, і це вирішення якраз у всілякий спосіб гальмується на усіх рівнях. Тож почути першій особі країни адекватний, конструктивний, критичний погляд ніколи не буде зайвим. Теоретично… На практиці ж у високих кабінетах схоже думають інакше. І не лише тому, що вважають себе наймудрішими та найкомпетентнішими, а з цілком практичних міркувань. Так простіше.

Попередник нинішнього президента обіцяв колись почути кожного, але робив максимум можливого, щоб свою обіцянку не виконати. Де він тепер, усім відомо. Нинішній президент начебто таким не грішив і нічого не обіцяв, робить вигляд, що слухає, але тих, кого вважає за потрібне, і від того не легше. Теоретично, можна спробувати скористатися його пропозицією напроситися на особисту зустріч, у разі якщо в інший спосіб вплинути на вирішення певних проблем в країні не можливо. От тільки в реальність реалізації цього фантастичного запрошення, нажаль віриться ще менше ніж у можливість задати питання на прес-конференції. Ну або чекати цієї щасливої миті доведеться кілька років, до закінчення каденції. Тільки кому тоді це вже буде цікаво…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено