26 квітня, 2017

Роби добро і тікай

І повторюю, це абсолютно вигадана історія. Усі герої несправжні, збіги випадкові.

Отож у певному царстві, тридев’ятому господарстві усі якось зненацька заговорили про реформи. Мабуть боялися, що наступна революція буде вже не така толерантна до ретроградів, якщо реформи продинамити. Їсти-спати не могли, щоб про це не поговорити з експертами по телебаченню та по радіо. Ось вам Прозоро, ось вам електронні декларації, ось вам менти в чорних кепках на білих тачках, ось вам антикорупційні шкарпетки за 400 гривень, ось вам сині подушки замість жовтих на залізниці. Тільки вгомоніться.

Звісно, нелегко ця зміна кольору подушок давалася, ой нелегко. Самі міністри, зами й начальники станцій та потягів  до такого екстремізму додуматися вже не могли, весь креатив пішов у свисток, тож спеціально шукали підходящих голосистих реформаторів у фейсбуку і давали їм на одну ніч всю повноту влади у окремо взятому купе. Часто бувало, звісно, що нацарював підстаканників на триста рублів і втік, але іноді цим гастролерам вдавалося і щось дуже корисне провернути. Для загального блага й благолепія. Ось після такого втекти їм було вже значно важче.

І Міністерству, нагадую – вигаданому, освіти і науки теж щось таке реформувати закортіло. Ми про всю велич реформ з вигнанням фізики й хімії з храму науки у факультатив не писатимемо, не відніматимемо хліб у невдовзі безробітних фізиків та хіміків, ми про літературу, краще. Більш того, не про всю, а лише про дитячу літературу. Тобто, про рекомендоване читання у молодших класах, коли Чіпку Вареника і його неспокійних волів вивчати ще рано. А всі написані за 70 років радянської влади віршики про хлопчика Помагая якось вже застаріли морально, не мають жодних дотичних точок з побутом середньостатистичного школяра зі смартфоном під партою, а на них, між тим, досі покладаються функції привити дитині любов до читання. Та й просто побороти залізну впевненість дітей, що письменники бувають тільки мертвими комусь закортіло.

  • Під такий просвітницький, сучасний, актуальний проект швиденько знайшлися і, як модно в усіх міністерствах, свої волонтери.

Волонтерами з дитячої літератури в нас традиційно виступають самі батьки, яким набридло пояснювати дітям, хто такі оті воли, які ревуть, бо вони самі їх за все життя вже ні разу не бачили. І їхні батьки не бачили. І їхні бабусі вже позабували. А в програмі з літератури досі без змін.

З огляду на те, що українській дитячій літературі скаржитися на брак дитячих авторів якось не доводиться, виникли навіть „мамські критики”, насправді літературознавці, що позахищали купу дисертацій по дитячій літературі, які щороку проводили рейтинг дитячих книжок за 18 параметрами, від смаку корінця до толерантності казок братів Грімм, і навіть існувало з півдесятка дитлітівських сайтів, які без вихідних, 24/7, строчили рецензії для зацікавлених мамаш про нові книжки Сашка Дерманського чи Лесі Вороніної. Повторюю, збіги прізвищ випадкові. Кому, як не їм доручити включати в програму сучасних дитячих авторів?

А потім виникло логічне питання. Ну ось добре, повключали ми їх у програму, таких чудових і сучасних. А де діти їх читатимуть? „А давайте видамо хрестоматію для всіх шкіл,” – запропонували волонтери логічне рішення.
- А давайте, - несподівано погодилися міністри. І додали по-армійському. – Запропонували – робіть.

Тим, хто ніколи не укладав збірок поетів-двотисячників, навіть якось важко зрозуміти, на що замахнулися укладачі Хрестоматій дитячої літератури для 1-2, 3-4 класів, з чим зв’язалися. Та ще й автори всі – живі! Бо вартих уваги молодшокласників авторів набралося щось із сорок. Спробуйте хоча б з авторськими правами на їхні тексти розібратися і підписати сорок угод на купленому за власні гроші папері заправленими волонтерськими чорнилами ручками. При цьому автори теж віддавали свої права безкоштовно, хіба ж на дітях заробляють, святе діло. Але спробуй ще, очаруй отак автора на безкоштовну освіту сорок разів підряд. А права ж ще не тільки в самих авторів, але й у видавців... Одним словом, якби знаття, що таке попереду, і що саме вони на громадських засадах цим займатимуться, може й не пропонували б волонтери ніяких новацій, хай би вже був той хлопчик Помагай далі. Але зрушили, зробили, ще й виявилося, що більшість прав належить одному, нагадую – вигаданому, дитячому видавництву, то нехай воно і друкує вже, люди перевірені двадцять років на ринку.

Читайте також: Братські школи

Не буду розписувати далі всі перипетії цього видавничого проекту, який ще й виявився на 10 млн. грн. дешевшим, ніж планувалося, бо комерційний сторонній видавець виставив справжні ціни і виявився стійким, як йому не натякали бувалі спеціалісти, що вартість поліграфії треба підвищити. 10 млн. грн. повернулося в бюджет, чого видавцеві вже простити ніяк не могли. Я не писатиму про інші підводні камені будь-якого великого проекту, якому зненацька нагло вдалося проскочити усі блок-пости розгублених бувалих спеціалістів з розпилу бюджетів, поки ті оговтаються. А оговтаються вони негайно, бо спеціалісти ж.

І ось вже пишуться висновки, що дитячі автори, які продаються багатотисячними накладами, для дітей писати насправді не вміють. У дітей від таких оповідань енурез і діатез. (Мало що без гонорару, так ще й потопчуться по авторах, да). Вже надруковані книжки якось дивно місяцями їдуть до школярів і часто губляться в надрах ВНО. На куратора проекту від, нагадую – вигаданого, міністерства замовлено кампанію чорного піару в інтернатах, директору видавництва погрожували телефоном тощо. Якби хоча б мати певність, що книжки доїхали до дітей, і все було не дарма.

Для школярів середніх класів уже, наче,  вирішили ніяких хрестоматій не друкувати, собі дорожче. Просто список книжок, і нехай шкільні бібліотеки купують. Але і цей список проштовхнути мабуть буде проблематично, бо уявіть, скількох вчительок моїх з шиньйонами у зачісці треба примусити прочитати геть нові книжки не про Чіпку Вареника.

Я думаю, міністри, поки сидять в черзі до прем’єра, своїми волонтерами вихваляються.

  • А твої що зробили?
  • Зробили сайт, на якому обвели крейдою усі ями на автобані Київ-Одеса.
  • О, молодці!
  • Подумаєш, мої самотужки відремонтували ракету Київ-Марс, заготовляють районовану під Марс картоплю.
  • О, молодці!

Погомонять і підуть вирішувати свої серйозні справи.

А мені хочеться пошепки тим волонтерам з тридев’ятого господарства пробурмотіти:
- Хлопці, робіть добро і тікайте. Інакше поки у нашому вигаданому царстві ніяк.