Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 березня, 2011

Недобровільні помічники міліції

Закони про захист джерел інформації журналістів поки що декорація

Закони у нашій державі, як відомо, виконуються лише тоді, коли у конкретному випадку існуючий закон відповідає інтересам влади. Окрім того, що вони часто відверто ігноруються, у самому законодавстві є широчезний простір для зловживань.

Не виключаю, що це тому, що всі наші закони родом з СРСР. Сталінська конституція була найдемократичнішою у світі. Найвищі відсотки прибутку обіцяють ті, хто збирається кинути, а найбільш гуманні і демократичні закони приймаються не для того, щоб виконуватись, а для того, щоб було чим замилити очі Заходу – мовляв, у нас демократія.

Поясню на прикладі журналістів – бо добре знаю цю сферу діяльності. Але я певна, що журналісти нічим не відрізняються у цьому плані від решти наших співгромадян, і бізнесмени, вчителі чи автолюбителі регулярно зіштовхуються із чимось подібним.

Існують закони, які забороняють вилучати у журналістів їхні матеріали і технічні засоби та гарантують їхнє право на збереження в таємниці джерел інформації. Як вчить досвід авторки цих рядків, і міліція, і суди, і прокуратура ці закони ігнорують.

Слідчий запросто підписує у судді постанову про обшук, приходить і вилучає – не тільки оргтехніку чи фотокамеру, без яких журналіст не може працювати, - але й усю накопичену за роки роботи інформацію. Частина з неї – чужі секрети, яких повно у кожного журналіста – вочевидь, з’являться в Інтернеті перед черговими виборами. А недоброзичливці звинувачуватимуть журналіста, що це завдяки його фотографіям міліція ідентифікує і арештовує активістів підприємницького Майдану.

Якщо так піде і далі, у найближчому майбутньому журналісти боятимуться відвідувати протестні акції (адже під час кожної може статися якийсь інцидент, по якому пізніше порушать кримінальну справу і обшукають журналіста, який це знімав), а громадські активісти сприйматимуть журналістів як ще одних оперативників з камерами і не запрошуватимуть на свої акції. В  результаті єдиними джерелами інформації для суспільства стануть повідомлення, з одного боку, не завжди об’єктивних партійних прес-служб, з іншого – міліцейської прес-служби, про «правдивість» якої можна було б написати окрему велику статтю.

Щоб якось цьому протидіяти, журналіст, його захисник, народні депутати звертаються до прокуратури – і отримують сміхотворні відписки такого змісту: обшук був законний, бо його санкціонував суд. Або такого: обшук був пов’язаний не з професійною діяльністю журналіста, а з розслідуванням кримінальної справи номер такий-то, тому права журналіста не порушено.

Зрозуміло, що абсолютно всі обшуки проводяться у зв’язку з якимись кримінальними справами. Але якщо вони проводяться у журналіста, то вони не пов’язані з його професійною діяльністю, тільки якщо у нього шукають труп, чи знаряддя вбивства, чи крадені речі, чи зброю – але не інформацію з комп’ютерів.

Природний інстинкт самозбереження змушує журналіста здіймати галас – чим більше галасу, тим менше бажання чіпати того, хто його здіймає. Намагаючись вирішити проблему, збираєш круглі столи – і чуєш з вуст високорангових представників МВС, що  міліція керується і керуватиметься виключно законом «Про міліцію» і Кримінально-процесуальним кодексом. А у ньому, вибачайте, про журналістів нічого не сказано.

А прокурори, пишучи свої відписки, не можуть прямо сказати: закони про захист журналістів не діють і діяти не будуть, оскільки права журналіста не зафіксовані у КПК.

Із правових методів боротьби залишається один: спробувати змінити КПК. 17 березня 2011 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект, підписаний одинадцятьма народними депутатами, згідно з яким журналістів, як лікарів і священиків, не можна допитувати як свідків з приводу того, що стало їм відомо в процесі виконання своїх обов’язків, а дозвіл на обшук у журналістів може давати тільки висока інстанція – голова апеляційного суду на підставі подання прокурора області.

Ініціатори законопроекту сподіваються, що таким чином обшуки у журналістів будуть проводитись виключно при розслідуванні справді серйозних злочинів – таких, як, наприклад, теракт із масовими жертвами, а у випадку дрібних інцидентів (наприклад, бійки під час мітингу) прокурора області і голову апеляційного суду ніхто не потурбує.

Ясна річ, що якщо йдеться не про розслідування дрібного правопорушення, а про тиск влади на незалежного журналіста, дозвіл на обшук у нього голова апеляційного суду підпише все одно. Але в такому разі це зекономить журналісту час та сили: менше інстанцій доведеться пройти перед тим, як оскаржити обшук у Європейському суді. (Пройти спочатку всі інстанції у своїй державі – умова європейців).

Хоча не хотілося б, звісно, такого робити. Щоразу, як думаєш про перспективу судитися з власною державою, відчуваєш себе зрадником. Взагалі, всі проблеми зі своєю владою бажано вирішувати виключно силами співгромадян і в межах власної території.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено