Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 квітня

Дефіцитний еталон

Що це взагалі за звір такий — суспільне мовлення? І чому його розбудови вимагає від нас Захід поряд із іншими надважливими реформами у відповідь на підтримку, кредити та асоціацію? Нам що, немає більше чим зайнятися? І, до речі, їм — усім цим ЄС, МВФ, світовому уряду рептилоїдів — також?
Матеріал друкованого видання
№ 15 (491)
від 13 квітня

Гадаю, їхньому альтруїзму є цілком раціональне пояснення. Захід хоче демократичної України (хто не вірить у добрі наміри, хай заспокоює себе тим, що таким є хитрий план Вашингтонського обкому), а демократія будується на довірі, інший конструкційний матеріал для цього не годиться. Довіра забезпечується вільним обігом інформації. А інформація, своєю чергою, на нашому відрізку сучасного світу постправди може бути правдивою й ні, головне, що ніхто не має надійного інструменту, щоб її оцінити, бо для цього потрібна... довіра. Замкнене коло.
У містечку Севр під Парижем, у старовинному павільйоні де Бретей міститься Міжнародне бюро мір і ваги, де, як нам розповіли ще в 6-му класі, зберігається платиновий Міжнародний еталон метра. Навряд чи кожен, хто виготовляє лінійки чи рулетки, щоразу мотається до Парижа звіритися, є простіші й тепер уже досконаліші механізми, але всі знають, що еталон існує, і це головне.

Звучить амбітно й претензійно, але десь має бути осередок інформування людей, який апріорі не викликає сумнівів у кваліфікації й, головне, сумлінності виконавців. Бодай один. Незалежний від чиїхось інтересів. Непідкупний за самим принципом функціонування. Це не така вже фантазія. Прецеденти у світі існують, зокрема у, м’яко кажучи, недосконалих країнах: а хто з нас досконалий?

«Сервант» УТ та УР вирушає в новий світ, де стикаються інтереси пенсіонерів і хіпстерів, селян і містян, власників сьомого айфона й кінескопного телеприймача. Задовольнити всіх немає шансів

Ну ось елементарні приклади останнього тижня. Припустімо, відставка Валерії Гонтаревої. Хто вона за фактом: руйнівник банківської системи, виконавиця чиїхось замовлень чи безкомпромісний реформатор, асенізатор авгієвих стаєнь? Обидві думки присутні в інформаційному полі. Або вирок Вікторові Назарову: він рішучий воєначальник чи паркетний генерал, переконаний, що обов’язок солдатів — помирати? Є сила-силенна тем (блокада, газ, МОЗ, поліція, окремі політики), щодо яких суспільство розділилося, а ЗМІ транслюють категоричні, але несумісні між собою вердикти.

Така двоїстість, можливо, в дусі нашого постмодерного часу, проте треба виходити з постулату, що істина існує і володіння нею — життєва необхідність для людини розумної. Якби наші умовно комерційні ресурси за останні 10–15 років не демонстрували своєї повної неспроможності дотримувати ні, не стандартів журналістики, а звичайних правил добропорядності й здорового глузду, свою нездатність постати вище від сьогоденних інтересів власників, напевно, відсутність одного-єдиного джерела релевантної інформації не була б такою критичною. Причому якщо серед друкованих та інтернет-ЗМІ є такі, що мають уявлення про якість і репутацію, то на телебаченні й радіо з цим проблема. Тим часом, як відомо, станом на 2015 рік 89% українців дізнавалися новини з телевізора. Ми можемо скільки завгодно переконувати себе, що «ящик» відходить у минуле, що «я телевізор не дивлюся» або «в мене взагалі телевізора немає», поточна реальність переконує, що ми все ще «раби лампи». Отже, цю лампу доведеться апґрейдити до такого стану, щоб за неї не було соромно.

Читайте також: В Україні офіційно зареєстрували "Суспільну телерадіокомпанію"

Тим часом, як хтось влучно зазначив днями в мережі, «майбутнє стукає в двері сьомим айфоном». Залишати допотопного, неповороткого й дорогущого монстра державного мовника з двома центральними телеканалами й 23 обласними, трьома радіостанціями, яких навіть немає в діапазоні FM, практично без інтернет-версій — це все одно, що здувати порошинки зі старого серванта, який займає півкімнати, але не містить усередині нічого, крім парадного сервізу на 24 персони, кришталевих ваз, штучних квітів і весільних фотографій дідуся з бабусею.

Реформа Суспільного, точніше підготовка до неї, триває вже не один рік. Нарешті вона перейшла з віртуальної стадії, так би мовити, в офлайн: днями обрано старого/нового голову правління разом із командою, до якої ваш покірний слуга теж долучився. До Зураба Аласанії в медіа-спільноті ставлення неоднозначне (як і до перерахованих вище збудників суспільної уваги): від беззастережної віри до зневажливого скепсису. Дві речі не викликають сумніву: красти на новому Суспільному не будуть. І керуватися телефонним правом теж не будуть. Доведено попереднім досвідом.
«Сервант» УТ та УР вирушає в новий світ, де стикаються інтереси пенсіонерів і хіпстерів, селян і містян, власників уже згаданого сьомого айфона й кінескопного телеприймача. Задовольнити всіх немає шансів. Але продукувати універсальну й таку дефіцитну валюту — довіру — можливо. Вірю, що можливо.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено