Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 квітня

Українізація якістю

Моя перша і єдина рідна мова — українська. Я народився і жив у Києві. Коли йшов до школи, всі намагалися віддати дітей у російські класи, а в українські вже потрапляв, вибачте на слові, «непотріб». Ще батько розповідав, як він поїхав після школи вступати до інституту, а там фізика, математика — вся термінологія була російською, мусиш перелаштовуватися.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (491)
від 13 квітня

Діти мої від народження україномовні. Але вдома українська, а в школі російська, тому що так зручніше, там усі так розмовляють. І я їх ні до чого не примушую: нехай роблять так, як їм зручно.

Тішить, що стало більше української в армії, з’явилися свої команди замість успадкованих російських. Та й багато людей, почавши спілкуватися зі мною, одразу переходять на українську, фронтові товариші зокрема. Є й такі, які перейшли на українську принципово. Люди розуміють, що нам не тільки стріляти з автомата — триває ще й інформаційна війна. Є навколо мене й ті, хто воює за Україну, але спілкується російською. Є ті, хто приїхав з Азербайджану, Білорусі, але розмовляє українською. Мова має бути усвідомленим вибором самої людини.

Зрештою, мене ж сприймають усі незалежно від походження й національності. Проте якщо бачу, що людина справді не розуміє, то без проблем переходжу на російську.

Не треба підлаштовуватися під кожного. Дехто каже: як до мене звертаються, так і я звертатимусь. Але, як на мене, це неправильно, бо ж звертатися можуть тисячею мов, але всім не відповіси аналогічно.

Держава має стимулювати конкурентоспроможність, а не видавати примуси їздити лише на українських авто, дивитися лише український телевізор і взувати лише українське взуття

Я проти примусу. Все, що має звучати державною мовою, нехай звучить. Людина, яка обіймає державну посаду, обов’язково має розмовляти офіційною мовою, принаймні на людях, оскільки представляє державу. А як у Палаті лордів раптом хтось почне виступати французькою чи італійською? Людина, яка не може перелаштуватися на мову своєї держави і є при цьому посадовцем, до кінця не усвідомлює, де вона, хто вона й заради чого живе.
Хотілося б знати, коли Україна стане україномовною, але відповіді не має ніхто. Мова — особистий вибір кожного. У нас безліч національностей зі своїми мовними середовищами. Великі міста майже всі російськомовні, але вже за п’ять кілометрів від мегаполіса, навіть на сході України, більшість розмовляє українською. А тоді приїздить до міста й переходить на російську, «як усі». Лише нещодавно, в останні роки, перед Майданом почав чути багато української в Києві. Більшість друзів-киян із дитинства російськомовні, проте не вважають мене «колгоспником», як я їх не вважаю «агресорами».

Нам потрібна популяризація мови на державному рівні, але без перегинань. Ми вводимо квоти й змушуємо радіостанції вмикати лише українське, а потім звідусіль звучить лише Вакарчук. Ми підтримуємо вітчизняного виробника автомобілів і в результаті отримуємо відро з гайками. Збільшити вартість іноземних авто не означає підтримати українське. Хтось каже: «Давайте заборонимо радіо «Шансон», але я бачу навколо безліч людей, які слухають шансон і співають його. Давайте заборонимо Поплавського, бо це несмак, але дивишся на його концерти, а там повний зал і бабусі сидять ридають. Давайте заборонимо російську мову, але нею спілкується безліч людей навколо.

Не забороняти треба, а пропагувати. Випускати якісний продукт, який конкуруватиме не лише зі «східним братом» і Європою, а й з усім світом. Звичайно, якщо переді мною лежатиме переклад Шиллера українською та російською, то я візьму український. Але чи буде він якісним? Часто в Україні перекладають не з першоджерела, а з російської мови, повністю вбиваючи первісний твір.

Нам потрібна якість, і крапка. Кінематографа, телебачення, книжок, преси. Подивіться, скільки вранці в Києві народу стоїть у черзі по газету «Вести». Гребуть. Чому гребуть? Бо безплатно й навіть подеколи якісно (не беручи до уваги змісту написаного). Бракує якості навчання, якості спілкування між людьми.

Держава має стимулювати конкурентоспроможність, а не видавати примуси їздити лише на українських авто, дивитися лише український телевізор і взувати лише українське взуття… Ось у мене були берці українського виробника, то вони розлізлися в перший день на фронті. Чому я маю підтримувати виробника, який працює неякісно?

Так і в мові: жодних заборон. Українське — це гарно і правильно, спілкуватися українською круто й престижно. Ось це ми й маємо популяризувати.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.