Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 квітня

#мененевзяли

Флешмоби здобули таку популярність, що в соціальних мережах уже стало бонтоном висміювати їх і кепкувати з тих, хто ще наївно ділить картинами, музикою чи історіями з власного життя і позначає в дописах друзів, які мають продовжити цей «марафон».

Ось і недавній флешмоб із тегом #мененевзяли у багатьох викликав іронічну усмішку, мовляв, чого скиглите, лузери, може, то ви не пройшли? Справді, між «мене не взяли» і «я не пройшов чи не пройшла» — межа тонка, ба іноді невидима, адже це суто суб’єктивне сприйняття. А проте психологічно це був дуже виграшний флешмоб: люди нарешті пережили і пережували свої невдачі і могли щиро посміятися чи порадіти, що не потрапивши кудись, куди їх не взяли, вони отримали чи здобули щось інше і нерідко навіть краще. Тому це був парад радше переможців, аніж невдах.

Когось не взяли в Києво-Могилянську академію, людина вступила в інший виш на іншу спеціальність і так знайшла себе. Когось не взяли на посаду, людина влаштувалася працювати деінде і здобула цінний досвід або й узагалі знайшла роботу своєї мрії. Когось не взяли на закордонне стажування, людина з горя поїхала до бабусі в село і зустріла кохання свого життя.

Ці короткі життєві історії-скетчі про #мененевзяли виявилися заледве не притчами про те, що людина мислить, а бог радить. Про те, що в кожній ситуації треба шукати позитивний момент. Про те, що невдача може стати стартом для великих успіхів. Про те, що випадок буває щасливішим за сподівану закономірність. Про те, що — хай там як банально це звучить — терпінням і працею здобудеш усе бажане.

Мабуть, найфеєричніша історія, під якою можна поставити хештег #мененевзяли, трапилася з Альбертом Ейнштейном. У 1900 році він закінчив Цюрихський політехнічний інститут, отримав диплом викладача фізики й математики і почав шукати роботу. Спершу подався асистентом в альма матер. Багато хто з викладачів високо цінував його здібності, але ніхто не захотів допомогти Альберту продовжити наукову кар’єру — це було його перше #мененевзяли.

Читайте також: Токсичність віртуальної анонімності

Незабаром опублікували його першу наукову статтю. Ейнштейн докладає її до листів, які розсилає по університетах, запитуючи про посаду. #мененевзяли відповідає кількості вишів у Німеччині, Швейцарії, Нідерландах. Два роки він не міг знайти роботу навіть шкільним учителем. Грошей не було, іноді доводилося класти зуби на полицю і голодувати кілька днів поспіль — так Ейнштейн на все життя заробив хворобу печінки. Проте заняття фізикою він не кидав.

За протекцією друзів Альберт нарешті влаштувався експертом ІІІ класу в патентне бюро в Берні — оцінював з фахового погляду заявки на винаходи. Зарплата була мізерною, зате залишалося вдосталь вільного часу. Він багато пише і 1905 року, названому потім «роком чудес», публікує три свої видатні статті, з яких починаються теорія відносності і квантова теорія, а також прогрес у статистичній фізиці завдяки статті про броунівський рух.

У 1907 році Ейнштейн подався на посаду приват-доцента в Бернський університет, маючи вже 17 наукових публікацій, — а його чекало #мененевзяли. Наступного року його запити зменшилися до посади вчителя математики у старших класах школи. І — скільки ж можна! — #мененевзяли.

Читайте також: Війна як тло

Нарешті він захистив дисертацію і став ад’юнкт-професором Цюрихського університету. Далі були Німецький університет у Празі, Пруська академія наук, Берлінський університет, Інститут теоретичної фізики в Берліні. Ще далі — Америка, Мангеттенський проект, Принстонський університет... Гадаєте, #мененевзяли в житті Альберта Ейнштейна скінчилося? А от і ні!

Уперше Ейнштейна висунули на Нобелівську премію з фізики ще аж 1910 року — за теорію відносності, проте Нобелівський комітет вирішив, що експериментальних доказів цієї теорії замало, треба практики, емпірики, так би мовити. І пішло-поїхало. Ейнштейна номінували на Нобеля щороку, за винятком 1911-го і 1915-го, а присудили-таки премію аж 1922 року. Десять років Альберт записував у своєму уявному фейсбуку: #мененевзяли.

Ні, Ейнштейн не вважав себе лузером, бо його не брали на роботу, не вірили в його революційні теорії і не визнавали його заслуг. Він був переконаний у своїй правоті. У нього були фізика, дружина, діти, друзі — в будь-якому порядку. Він не втратив почуття гумору і не перетворився на ображеного буркотуна. Думаю, він охоче взяв би участь у флешмобі #мененевзяли, щоб показати, що шлях до успіху встелено невдачами, а вміння вивищуватися над обставинами рятує від душевної смути.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.