Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 березня, 2011

Лівий вальс

Схоже відбувається змагання за виконання партії "червоних" у майбутній виборчій партитурі
Матеріал друкованого видання
№ 11 (176)
від 18 березня, 2011
Євідомий вислів «хто до двадцяти років не був лівим, у того немає серця, а хто після двадцяти ним залишився, тому бракує розуму». Днями згадався інший крилатий вислів, автора якого встановити не вдалося: «якщо ти гадаєш, що ти такий розумний, то чому в такому разі такий бідний?» Чомусь саме зараз ці два афоризми життєвої мудрості зійшлися в контрапункті. Музика навіяла.
 
Музика останніх місяців звучить лівим маршем. Інформприводи один красномовніший від іншого. Петро Миколайович посварився з Леонідом Івановичем. Грач звинувачує колишнього партайгеноссе в опортунізмі, корупції та, який жах, у розпусті! Симоненко збирається подавати на нього до суду за наклеп. А Грач створив власну КПРС. Натомість Симоненко урочисто оголосив про перехід в опозицію. А в Запоріжжі тим часом справу хлопців, що відірвали у Сталіна голову, передали до суду, одного з дітей через стан здоров’я відпустили під підписку, восьмеро сидять третій місяць. Умови, розповідають, санаторні – волосся дибки стає. І як фінальний акорд комуніст Юрій Соломатін, член ЦК і колишній нардеп, запропонував спорудити пам’ятник Сталіну... в Києві на Європейській площі (вона ж колишня Ленінського Комсомолу, а до того – Сталіна).
 
Це що: гримаса, ос­танні корчі, чи навпаки, симптом червоного рецидиву? На перший погляд, звичайні передсмертні судоми: за останніми опитуваннями Центру Разумкова, якби вибори до Ради відбулися сьогодні, КПУ набрала б 3,6%. Враховуючи скандал у шляхетному сімействі й необхідність ділити один електоральний шматок, не виключено, що «старі» та «нові» комуністи навіть не пройшли б до парламенту. Сталося б те, що вже спіткало соціалістів та, прости Господи, вітренківців. Україна могла б зітхнути, що позбулася ганебної хвороби, яка коштувала їй мільйонів людських душ. Звісно, навряд чи було би хоча б так, як у Німеччині, де в більшості людей згадка про націонал-соціалізм на інстинктивному рівні викликає сором, жах і біль. У нас все одно залишаться пенсіонери, яких пізно перевиховувати, а також диваки, маргінали, але комунізму як явищу та політичному фактору було би покладено край.
 
Це якби йшлося про саму мелодію, без диригента. Але ж хіба таке тепер буває? Проаналізуйте статистику голосувань комуністів у Верхов­ній Раді хоча б за останній рік і простежте, як коливалася лінія партії синхронно із диригентською паличкою Чечетова. Це незалежно? Це безкоштовно? Взагалі-то рахувати вартість лахів, які надягають на себе депутати, скидається на лакейство. Але коли йдеться про публічного політика, що захищає інтереси знедолених, заради наукового інтересу можна подолати природну бридкість і оцінити костюмчик, авто й хатинку головного ленінця – тут претензії його колишнього однопартійця цілком обґрунтовані. Інакше кажучи, якщо ти після п’ятдесяти залишаєшся комуністом, тобі не бракує ані розуму, ані статків (ані серця – погляньте на молодят!) Хіба що менеджерських здібностей, тому що в країні, де офіційна середня зарплата – $280, середня пенсія – $140, а типовий березневий рахунок за комунальні послуги – під $70, жалюгідний рейтинг лівої партії в 3,6% заслуговує на сувору догану із занесенням «за розвал роботи».
 
Тож поки КПУ співає про свою опозиційність, група других скрипок пожвавилась: як сформулював останній головний ідеолог СРСР, «чертовски хочется поработать», особливо якщо це усуває конфлікт між серцем, розумом і статками. Гадаю, зараз відбувається змагання за роль кращого партнера олігархів, відповідального за лівого виборця. Хтось закине мені: невже не можна повірити в щирість чужих переконань, якщо вони радикально суперечать твоїм? Відповідаю: не можна. Я належу до генерації, яка вивчала історію КПРС у різних її ракурсах із 8-го класу середньої школи до 5-го курсу університету, й чудово пам’ятаю, як класики характеризували колаборантів із буржуазією, не кажучи вже про церкву (див. CV фігурантів, які аж рясніють записами як про депутатські посади, так і про офіційні нагороди від РПЦ). 
 
А тепер резони влади. Зрозуміло, що неприпустимо втрачати контроль над полем протестного електорату, яке в результаті «реформ» неминуче розростеться. От і міркують, кому довірити виконання партії «червоних» у майбутній виборчій партитурі, особливо якщо розмови про перехід до мажоритарної системи залишаться розмовами. Опозиція має бути керованою як справа, так і зліва – це ази політтехнології, а їх на Банковій пам’ятають не гірше, ніж я історію КПРС.  


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено