Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 березня

Токсичність віртуальної анонімності

Вам часто доводиться брати участь у бійках? Думаю, не дуже, якщо ви не професійний боксер, наприклад. Ну, або не депутат Верховної Ради. Але майже кожен день ми вплутуватися у віртуальні бійки, які стали можливими завдяки широкому поширенню Інтернету. І можна було би розглядати це, як ознаку активності людей, їх небайдужості, а також можливість виплеснути напругу, яка накопичилася, відносно безпечним способом. Але чи так вже нешкідливі анонімні сплески агресії в мережі, чи справа тільки в проплачених тролях, і чому в соціальних мережах гостро відчувається «загальна фонова недоброзичливість», як написала одна моя віртуальна подруга...

Останнім часом страшно переглядати стрічку в Facebookj (Однокласниками та ВКонтакті - давно не користуються, тому що там можна захлинутися у потоках ненависті). Загострення політичної ситуації – вугільні, блокадні, корупційні питання – тут же піднімають хвилю взаємних претензій і звинувачень прихильників тієї чи іншої сторони. І це у середовищі патріотично налаштованих людей (інших за війну вже давно видалила з близькою видимості). Іноді і не анонімно (хоча в соцмережах це все досить відносно), але все одно – відверто різко і з переходом на особистості буквально з другого коментаря. Тут левову частку агресії, звичайно, роздмухують анонімні провокатори, які часто роблять це за гроші. Але, на жаль, образливі коментарі і пости, в яких опонентів обзивають, вішають ярлики і навіть забороняють чомусь радіти і про щось писати – не рідкість навіть серед відомих особистостей. Постиш фото з відпочинку – байдужа людина, яка плює на війну. Радієш відео з дітьми – егоїст, схиблений на своєму генетичному продовженні. Я вже не кажу про якісь висловлюваннях в політичній площині: тут розгортається лайка гірше, ніж в рядках з оселедцем на базарі.

Відсутність толерантності один до одного в реальності грає злий жарт у віртуалі, і замість спаду напруги за допомогою вербального скидання агресії привносить в життя токсини цієї віртуальної анонімності. Нам здається, що таким чином розширюється наша свобода, а насправді, звужується здатність до комунікації, виробляється звичка ігнорувати думку співрозмовника, не витрачати сили на створення приємного клімату для спілкування. Це стає традицією, яку ми, на жаль, передаємо нашим дітям.

Читайте також: Не називайте мене волонтером!

Нещодавно випадково стала свідком розмови жінки, у якої син відмовився ходити до школи. Буллінг - не рідкісне явище в шкільному житті, різною мірою його можна було спостерігати в усі часи. Але зараз сховатися від знущань однокласників стало практично неможливо: діти вправлялися в колючих жартах в спеціальній групі ВКонтакті, яку створили для свого класу. Тому навіть відмовившись від відвідування школи, підліток не відчув полегшення. Багато хто не проявляє відкритої агресії в реалі, бо бояться осуду дорослих, а у віртуальній реальності зовсім не соромляться: викладаючи образливі фото, діти вправлялися в умінні працювати в фотошопі, написанні колючих статусів. Дитина замкнулась, батьки були змушені звернутися до психолога. І мама зопалу навіть сказала: «Краще б побилися-помирилися, як ми раніше, ніж так - нишком».

Феномен анонімної агресії зрозумілий: це можливість висловлювати образливе і різке, не боячись зіпсувати відносини або отримати відповідь у вигляді фізичного насильства. Потоки злості і мерзоти, які ллються під різними темами, особливо на місцевих сайтах, де можна коментувати анонімно, вже давно не дивують. Багатьох вже навіть не ображають, хоча, як залишатися спокійним, коли претензії та коментарі побудовані за принципом анекдоту:

«- Куме, дай випити!

- Не дам!

- Ну тоді я піду до церкви і скажу всім, що твоя донька – повія!

- А у мене ж тільки два сина!

- Неважливо. Ніхто розбиратися не буде!»

Але питання в тому, наскільки це виявилося затребуваним у суспільстві: бажання безкарно робити боляче іншим, ображати, принижувати, доводити свою правоту силою. На жаль, у всьому цьому жасі практично немає аргументованих відповідей, бажання розібратися, донести правду. Так що до свободи слова подібні процеси точно не мають відношення. А відносяться до того ж феномену незрілого суспільства, що і бійки у Верховній Раді. До речі, між людьми, так само захищеними - не анонімністю, так недоторканністю.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.