Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 березня

Щастя є

Будь-хто сам коваль власного щастя й розпорядник свого безвідрадного настрою. Хіба ми не чуємо цю тривіальну приповідку мало не щодня? Та небагато хто в давні часи спробував би вважати саме так. Сила провидіння приворожувала й постійно забивала думку про будь-яку самостійність людського учинку. І навіть якщо над людиною зглянеться доля, потрібно було ще здобути милості від богів.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (486)
від 8 березня

У давньогрецькому слові «евдаймонія», яким позначається щастя, є ознакою того, що людина має доброго духа, котрий сприяє їй у житті. За божим велінням вона досягає високого рівня заможності, влади, успіху, здоров’я тощо. Певно, тиран був би чи не найщасливішою особою. Недарма римський полководець Сулла так полюбляв себе іменувати «щасливчиком» (felix). Найбільше це відчували урядники. Афінський реформатор Солон називав щастям наявність дітей, коней і собак, а ще друзів.
Гомер говорить про Зевса, який розподіляє щастя й нещастя із двох посудин, а богиню долі Тюхе зображували капітанкою, що кермує правильним напрямком і наділяє кого хоче з рога достатку. Як тут самому керувати щастям? Та оминути помсту небес, принаймні якщо не порушувати божественних настанов, цілком можливо. Так розум і мораль стають регуляторами, задіявши які неодмінно сягнеш радості чи, навпаки, смутку. Тому-то зовнішні, показові ознаки щастя з непідробним презирством відкидали Платон і Сенека, бо ж повноцінний спокій може існувати лише в душі. Водночас нещастя може бути й повчальним, бо ж на помилках учаться.

Знали древні й колективні форми радості. Особливо в час релігійних свят, коли зусібіч лунали гучні співи, повсюдно веселіли танцюристи, справлялися бучні бенкети, а насолода вином переростала в екстаз.

Щастя як матеріальний достаток — це вже новочасний мотив. Із ним приходить індивідуальний вираз переживання особистої чуттєвої радості й задоволення

Зовсім по-іншому уявлялося щастя християнину. Говорити про насолоди можна було, тільки маючи на думці потойбічне існування. До речі, надміру впадати в розпач теж не годилося. Лише відповідно до регламентацій, а такі, звісно, були. Смуток або «ацедія», яка часом нападала на монахів, прирівнювалися до гріха. Тільки після того як через арабів європейці ознайомилися з ученням Гіппократа про меланхолію, вони почали розглядати нудьгу як медичний феномен.

Хоча радість і смуток ставали переживаннями душі, часто в чернечій практиці вони переходили в царину фізичних відчувань. Утім, теологи нерідко покладалися на розмисел у спробах приборкати сумовитий стан. Згадаймо хоча б «Розраду від філософії» Боеція, де показана можливість розігнати сумні думки. Про переживання страждань й очікування щастя пише також Абеляр. Та тільки-но світська культура більш-менш емансипувалася, розмисел про досягнення щастя «випурхнув» із монашої келії. Для повсякденної культури починається період розробки нових земних радощів. Хоча тут іще далеко до нестримного вияву емоційності. Адже скорботний стан регулювався законами. Приміром, були випадки, коли належало публічно рвати на собі волосся чи одяг із розпачу. Щоправда, печаль ставала і предметом естетичного захоплення, про що співали мінезингери.

Хай там як, а щастя й скорбота залишаються справою колективною. Про особисте щастя можна було лише марити в часи прогулянок і подорожей. Дивовижні позамежні світи набували вигляду благословенних неземних престолів. Такі уявлення про фантастичні краї почали називати «плебейською утопією». І тільки дурень багатіє думкою, бо саме Глупландією називає Себастіан Брант неймовірну країну, куди на кораблі вирушають заледве не всі дурні світу.

Читайте також:  Як не розуміють філософів

Щастя як матеріальний достаток — це вже новочасний мотив. Із ним приходить індивідуальний вираз переживання особистої чуттєвої радості й задоволення. Розкошувати можна наїдками та екзотичними товарами, які привозять з усього світу. Нарешті, щастя дозволено пізнати й у вузькому родинному колі, і то без жодних регламентацій.

Поволі щастя перестають уявляти намарно, його радше воліють прагнути й досягати. Але й тут не уникнути ригористичного обов’язку, і категоричний імператив Канта свідчить саме про це. Утім, щастя в цивілізованому світі здатні домогтися не всі. Щоправда, його воліють прораховувати й дозувати, як наголошують британські утилітаристи, шляхом оптимізації споживання добробуту. А соціалістичні доктрини демонструють перспективи здобути колективне щастя способом революційного насильства (ідея, що поволі втрачає свою популярність лише наприкінці ХХ століття). Саме тоді сприймається як маскультурний несмак хепі-енд у літературі та мистецтві. Хоча на прикладі антиутопій теж видно, що завжди знайдуться й ті, хто кепкуватиме з невиправдано-примарних забаганок щастя. Сучасна реклама вчить нас бачити нові обрії щастя. У результаті воно перетворюється на далеку оману, і на шляху до нього заледве не кожен переживає, що ним чи нею обов’язково зманіпулюють. Тому так кортить бодай займатися в житті тим, від чого дістаєш максимум задоволення.

В кожній культурі увага почасти приділяється не лише подіям великої значущості, але й непомітним речам. Своєрідним архівом незримих звершень є культура повсякдення. Її наповнення й складає осередок нашого способу мислення. Прикладом фіксації цих аспектів є не тільки філософські та культурологічні розвідки, а й компендіуми, що фіксують неусвідомлені звичаєві орієнтири людей в різні епохи, як-от німецька «Історія європейської ментальності» (1993).

 

 

 

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено