Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 березня

Дивитися всім

«Гіркі жнива» — кіно з великою місією, здатне перевернути уявлення світу про найбільшу українську трагедію — Голодомор

Шквал критики, яка лунає на адресу кінокартини, створеної канадськими українцями режисером Джорджем Менделюком та продюсером Яном Ігнатовичем, що нещодавно вийшла в широкий прокат у 45 країнах світу, був очікуваним і передбачуваним. Зачеплено надто болючу і складну тему. Багато кому в Україні та світі з різних причин не хотілося б про це говорити. Бентежить лише те, що ця критика переважно безпредметна і дріб’язкова, базована радше на несприйнятті самої теми Голодомору. Навіть у поважних західних ЗМІ ця критика часто примітивна. Втім, уже сам факт галасу — добрий показник. Критикують —значить промовчати й не помітити неможливо. Тим паче, що кіно вийшло справді добротне і якісне.

Певно, цей фільм можна було зняти по-іншому. Скажімо, з більш оптимістичним фіналом. Українці громлять більшовиків, піднімається всенародне повстання, комісарів і зайд закатують у чорну ріллю, ми йдемо на Москву, стираємо її з лиця землі, заливаємо бетоном, поминаємо загиблих, звільняємо етнічні території, і Українська держава у всій своїй величі постає на руїнах імперій та імперійок. Цікаве й життєствердне вийшло б фентезі. Чи не так?

Можна інакше. Ще детальніше показати всі жахи Голодомору, натурально промалювати до дрібниць — так, щоб відчувався навіть запах гниття непохованих тіл. І хоч у фільмі цього задосить, бракує хіба що свідчень канібалізму, але декому, вочевидь, хотілося б іще. Як жах, то жах. Як геноцид, то гори трупів. Ну щоб картинка була ефектніша й більш насичена. А впевненість у цілковитому апокаліпсисі та безголосій приреченості призначених на смерть відповідала усталеним уявленням про страшну трагедію, знану більшості з нас (будьмо чесні) із книжок, статей, скупих родинних переказів. Трагедію, яка стоїть поруч зі ще сотнями менших, але часом програє їм, не за масштабами (у цьому — ні), але за карколомністю сюжету точно... Бо який екшн у повільній приреченій смерті? Хліб забрали, люди спухли, померли…

На щастя, «Гіркі жнива» — інше кіно. Навіть дещо неочікуване, бо не вписується у звичне русло нашого поетичного, яке ми ніяк не залишимо у спокої. Це не Голлівуд із його «Безславними виродками», але й не рефлексії на задану тему, зрозумілі хіба що сценаристові та режисеру. Це добротна історична драма, написана широкими й водночас дуже деталізованими мазками, хоч, може, й не позбавлена певних вад. Бо ані межі досконалості, як відомо, немає, ані нероб і бездар, охочих покритикувати чужу роботу, не бракує. Особливо тих, хто в деяких героях упізнає щось схоже на себе чи своїх кровожерливих предків.

Хтось нарікає, що у стрічці забагато кохання. Воно, мовляв, затьмарює основну ідею — показати світові Голодомор. Занадто багато особистого і бракує масштабу. А-ля зйомка з гелікоптера, завалена по периметру трупами України. Але це божевілля. Так можуть казати хіба що ті, хто сприймає історію виключно як тексти з підручників. Не більше. Життя — це і є особисте. Людина з її болями та радощами і є найбільша цінність. Її власна історія в купі з історіями інших якраз і творить історію країни та світу. Звісно, оперувати цифрами набагато легше, не так боляче, навіть комфортніше, ніж заглядати в чиїсь очі перед тим, як їх засклить смерть. Власне, як і дивитись на кров, що витікає з рани статистичної одиниці. Тільки-от кожна з цих одиниць не шматок м’яса, а цілий всесвіт. Його виношувала мама, пестила, викохувала. Цей всесвіт радів життю, мріяв, любив, будував плани, вірив, творив, страждав, продовжував рід. Він не з’явився нізвідки й не пішов у нікуди. І його кохання в часи чуми, коли треба рятувати будь-якою ціною не лише власну шкуру, — це також життя в усій його повноті. Інакше й бути не може. Саме в цьому різниця між тими, хто пам’ятає своє коріння (точніше пам’ятав до моменту коли його мало не викорчували голодом), любить, уміє жертвувати, готовий битися за своє, і тими, без кола та двора, хто їде відбирати чужий хліб, хто не хоче згадувати власну матір, кому начхати на чиїсь долі та страждання, хто залюбки вбиває слабших і з насолодою дивиться на дитячі сльози. Бо релігія — це опіум, любові нема, є партія і вона все вирішить, твоя справа — виконувати наказ… А на завершення, як страшний знак оклику, — жахливе попередження: дитина (плід любові), яка намагається розбудити померлу маму чи тулиться до її свіжої могили. Це вже не суха констатація факту трагедії Голодомору: був, загинуло 7 чи 10 млн, крапка. Це, мабуть, найстрашніша ілюстрація людської біди, адже ніщо так не вражає і не бентежить, аж до холодного поту, як страждання дитини. І цей посил зрозумілий у будь-якій точці світу, в будь-якій людській спільноті. Від сліз сирійського хлопчика з Алеппо вжахнулася ціла планета — всі, в кого б’ється серце. Сльози українських дітей у ті страшні часи бачили тільки Бог та їхні батьки, що вмирали, але від того вони не стали менш болючими. І якщо хоча б у такий спосіб можливо показати їх нині світові й ушанувати пам’ять цих дрібних ангеликів, це має бути зроблено.

Так, ця кінострічка призначена передусім для тих, хто нічого не знає про Україну та її найбільший біль. І це чудово, що до її створення причетні не українці з України, які, що вже гріха таїти, досі не здатні розібратися в собі, а ті з-за океану, хто мав щастя бодай частково, хоч у якомусь поколінні, уникнути безликого й жорстокого катка терору й може без страху та не оглядаючись називати чорне чорним, а біле — білим. І так, це чудово, хай як непатріотично звучатиме, що головні ролі зіграли не українські актори. Бо тут не лише блискучий задум. Це запорука, що фільм подивляться навіть ті, хто не збирався. Такі закони індустрії. Адже саме з тією метою його створено. А той, кого надто вже душить жаба, що цього разу слава оминула його скромну персону, хай зробить краще, розгулятися є де. Так, у фільмі багато політики і вона часто переплітається з коханням та смертю, і багато жахливих понівечених тіл, до яких, дехто каже, встиг звикнути до кінця стрічки, але таке життя, панове критики із The New York Times. Ви побачили в усій цій суміші «деформовану котлетку», а українці в цій котлетці жили майже століття, щоразу намагаючись вирватись на волю ціною мільйонів життів. І те, що відбувається нині в їхніх головах, саме результат цього божевілля, наслідок цього щеплення страхом та смертю, які вам, мабуть, ніколи не зрозуміти, гуляючи Манхеттеном. І це, мабуть, добре. Такого жаху нікому не побажаєш. Навіть ворогу, не кажучи вже про стратегічного партнера.

Читайте також: Добрі наміри, «Гіркі жнива»: Захід обурений першим фільмом про Голодомор

Та й котлетка та — доволі типовий кіноприйом. Так і напрошується після перегляду «Гірких жнив» аналогія з «Піаністом» Романа Поланського. Той самий фарш особистого, політики, історичних подій, людських стосунків. Може, хіба вибудувано все трохи досконаліше. І не лише через різницю в бюджетах ($20 млн і $35 — таки поважний аргумент), а й через специфічність завдання. Цього разу воно було трохи ширшим, ніж показати чиюсь конкретну страшну історію на загальному тлі, а отже, складнішим. Як каже продюсер стрічки Ян Ігнатович, який власне і профінансував її, найбільшим викликом було зробити тему Голодомору зрозумілою для Заходу, доступно й ненав’язливо пояснити людям, які нічого про це не знають, основні важливі моменти. І хоч вплести водночас у сюжет тези з підручника історії та особисті трагедії людей — не вельми просте завдання, але авторам воно таки виявилось під силу.

Насправді «Гіркі жнива» — стрічка не лише про Голодомор. Радше про життя, його цінність і ціну. Стрічка, яку треба дивитися всім, без винятку. Особливо українцям в Україні. І особливо тепер, коли на Сході відригує огидним смертельним вогнем реінкарнований монстр, а привиди Сталіна, Кагановича та іншої нечисті знову вселились у тисячі параноїдальних голів, готових повторити в іще більшому масштабі їхні сатанинські «подвиги». Ця стрічка дуже важлива саме сьогодні. І не тільки тому, що все розставляє на свої місця, пояснює, систематизує і дає відповіді на купу запитань, про які комусь навіть не хотілося думати, а комусь було невтямки. В ній кожен побачить своє: те, що не знав, що забув, чого потребує або що боїться побачити чи знати. «Гіркі жнива» — ще й запобіжник, у цій кінокартині розставлено чіткі й зрозумілі маркери на майбутнє. Таке собі попередження, чого очікувати, якщо лінія оборони на Сході раптом заломиться і в решту України потече вся ця гидота, котру вдалося локалізувати на Донбасі. І саме в цьому величезна цінність фільму.

Потім зніматимуться, очевидно, зовсім інші історії, можливо, талановитіші, із краще виписаним сценарієм і досконалішою грою акторів (хоч і цим нічого не бракує), психологічно тонші, з більш вишуканими спецефектами, але то вже буде пізніше. Хоч би хто що казав, наразі це чи не найкращий фільм про Україну та українців, до того ж на вельми важку й болючу тему. І, що дуже важливо, ця історія — не лише про жахіття, які довелося пережити мільйонам, і не про мільйони тих, хто їх не пережив. Вона — про реальних людей, де статистика нарешті перетворюється на справжній біль та почуття. І на боротьбу: вперту, криваву, до загину. Ми таки не йшли на забій як худоба, а боролися скільки ставало сил. І ця сторінка — чи не найважливіша з усіх, які повертаються до нас із того мороку, в якому, здається, не було місця нічому, окрім повільної покірної смерті.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено