Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 березня, 2011

Визвольна боротьба чи провокації – де межа?

Словосполучення «Не піддаватися на провокації» останнім часом стало лайкою. Приблизно такою, як «ліберасти» чи «толерасти», і близькою до них за змістом

Молоді патріоти, з гарячими не тільки серцями, але й головами, трактують ці слова як відмову від боротьби. Відмову від боротьби дією, а не тільки балаканиною чи тужливими піснями.

Помахати прапором на мітингу чи хоча б зробити вночі напис на будинку ворожої політсили? Протестна романтика каже: однозначно друге! Хоча б тому, що всі вже знають тарифи, за якими можна найняти студентів постояти годинку за будь-яку партію, і такі мітинги вже давно не сприймаються ні як протест, ні взагалі як вияв народної волі. А потрощити вночі пам’ятник – на це студентів не наймеш, цим займаються лише ідейні. Ідейним і здатним на Вчинок – Чин – втиху співчуває більшість.

РЯТІВНА ВІДСТАНЬ У ЧАСІ

У період між двома світовими війнами українські школярі і студенти на територіях, що належали Польщі, доступними їм методами боролися з полонізацією: обливали польські пам’ятники дьогтем, зривали вистави, запускаючи до зали пацюків, і взагалі хуліганили так, що сьогоднішнім «невідомим патріотам» і не снилося.

Чому ці дії, аж до замахів на польських урядовців, вважаються нині подвигами чи актами справедливої помсти, а аналогічні дії сучасних націоналістів – провокацією? (Тим, хто ще не позбувся радянських стереотипів, раджу підставити замість ОУНівців членів більшовицького підпілля, а їхнім молодшим ідейним колегам – Че Гевару).

Найперше і найпростіше пояснення, яке спадає на думку: виключно тому, що за незаконні дії патріотів минулого нам нічого не буде.

Ще одна проста відповідь, близька автору цих рядків: тодішні патріоти боролися проти окупаційної влади, а нині ми маємо який-не який суверенітет, і в разі будь-яких силових заворушень ми його втратимо, бо Москва миттєво і залюбки «прийде на допомогу законно обраній владі».

Але насправді все трохи складніше.

«ПРОВОКАЦІЯ – РЕПРЕСІЯ – РЕВОЛЮЦІЯ»

Зазвичай, проголошеною метою яскравих акцій, що робляться малими силами врозріз із законом, є сколихнути суспільство і викликати загальне повстання. Знаменита «революційна тріада» - «провокація – репресія - революція»: спочатку маленька група відчайдухів робить якусь незаконну силову дію, далі влада обрушує репресії на голови величезної кількості непричетних, далі народ обурюється, повстає і скидає владу.

Логічний ланцюжок виглядає бездоганним. От тільки чомусь не повстає ніхто. Чомусь після кожного такого «міні-теракту», і навіть після декількох, суспільство не сколихується, революції не починаються, а починаються репресії, які лише послаблюють і без того кволі протестні рухи. А суспільство на ці репресії ніяк не реагує, у більшості і не знає про них. Що ж це таке тоді, як не провокація?

У 1941 році німці призначили протектором окупованих ними чеських земель другу людину в СС – Райнхарда Гейдріха. Той першим ділом стратив бунтарів, які вже сиділи у тюрмах – а решті чехів, особливо робітникам, налагодив постачання, запровадив суттєві пільги, особисто був у курсі найдрібніших їхніх проблем. Таким чином він домігся спокою, стабільності, роботи військових заводів Чехії в інтересах Райху – і певної поваги з боку чехів.  

Щоб покласти край такій ситуації і викликати повстання чехів проти німецької окупації, чеський уряд у вигнанні заслав з Лондону кількох парашутистів, які Гейдріха убили. Помста німців була нечувано жорстокою і, як завжди у таких випадках, спрямованою передусім проти невинних. Загальне повстання, щоправда, все одно не почалося. І хто після цього ці чеські урядовці у вигнанні, як не провокатори?

БУЛЬТЕР’ЄР

В одному з оповідань  Сетон-Томпсона у мисливців була спеціальна зграя із собак різних порід для полювання на вовків. Одні їх вистежують, інші заганяють, тощо. І ось уже собаки оточили вовка, гавкають на нього, але жодна не ризикує кинутись першою – адже цей приречений вовк цілком здатен її загризти. І тоді прибігає маленький бультер’єр і стрибає першим – і за ним кидаються всі.

Оце і є типова функція «провокатора». Він має кидатись першим. Але не раніше, ніж вовка оточила зграя собак. Бо один на один вовк його порве і спокійно піде собі далі.

Якщо група молодих відчайдухів здійснить якийсь революційний акт і буде за це надовго посаджена, результат буде один: у решти надовго  зникне бажання наслідувати їхній приклад. Невчасно зроблена провокація, свідома чи неусвідомлена, здатна знищити будь-який рух у зародку чи відкинути його на багато років назад.

А вчасно – це тоді, коли за відчайдухами підтримка суспільства. Коли на вулицях багатотисячні демонстрації на підтримку затриманих патріотів, коли невідомі люди з усіх кінців шлють їм листи і передачі, а їхні портрети висять вдома у кожного третього співгромадянина. Тоді їхній вчинок не даремний.

Хоча це не означає, що вони не заплатять свободою або й життям. Як той бультер’єр  завжди ризикує, що ніхто за ним на вовка не стрибне. Або стрибне запізно.

ТАК У ЧОМУ Ж РІЗНИЦЯ?

Шкідливі для загального руху силові дії, які можна назвати провокаціями, як правило, роблятьлюди, які паралельно працюють на владу/спецслужби/силові структури/сусідню державу. Або ці дії роблять «свої», але так само несвоєчасно. У цій несвоєчасності і полягає, вочевидь, єдина суттєва відмінність провокації від революційного Чину.

Отже, радикальні дії є виправдані:

1. Коли кличуть до штурму і першими кидаються у бійку з відома і згоди лідерів повстання.  А не просто ті, у кого кров кипить, але вони не володіють інформацією і не контролюють ситуацію. І тим більше, не «заслані козачки».

2. Коли наспів час, і громадська думка більшості - на боці революціонерів. Їм – всезагальна пошана і підтримка, владі – народний гнів.

А поки час для суттєвих змін ще не наспів, його треба наближати, потихеньку впливаючи на ситуацію. В рамках закону, виключно в рамках закону. Щоб будь-яка протидія влади була репресіями «по бєспрєдєлу». І викликала народний гнів.

Ну, а якщо при владі компетентні люди, якщо влада не влаштовує провокації і не піддається на них, якщо її знаряддя – не репресії, а перемовини і компроміси – тим краще для всіх. Бо жодна революція не може бути метою і самоціллю патріотів, і не діло платити кров’ю за чиєсь невміння домовлятися.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено