Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 лютого

Звучання слова

Мова — це явище, чимось вельми споріднене з музикою. «Де мої бізони? Хороші бізони!.. Ідіть, зерно є» — відео, де старший пан у гумаках посеред канадського лісу закликає стадо бізонів на годівлю українською, здається, не бачив хіба що лінивий. Міг би англійською, французькою, якоюсь із мов місцевих корінних жителів-індіанців, проте ні, заклик лунав українською.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (484)
від 23 лютого


Тло — важлива річ. Звучало в кухні українське радіо, яке несло із собою безліч цікавезних програм, світову й українську літературу та поезію, читані драматичні твори. Українську народну та сучасну музику. І той радійний позивний, у якому йшлося про Київ, столицю незалежної України, у 1992 році перекрив для мене назавжди позивний московських телевізійних новин, які лунали з телевізора. Було принаймні дико не розуміти цієї мови, яка несла багато всього цікавого. Не розуміти в цьому випадку було ледарством. І ту ж таки мову, якою спілкуються всі рідні на Білоцерківщині. Пригадую свого однокласника, єдиною мовою якого класу до 9-го була хороша українська. Згодом він спробував розмовляти російською, важко, так, наче перечіплювався на кожному слові ногами за високі, не свої пороги. Зі збереженням українського звучання там, де його бути не може, бо воно не ліпиться до мови Лєскова, Маміна-Сібіряка, Чєхова та низки інших, значно краще знаних класиків «отєчєства чужого». Пригадую, що запитала його тоді, навіщо він до такого вдався, бо мені на той момент хотілося розмовляти українською так само природно й гладко, як він. За кілька років витверезив ще один випадок: спілкування з підлітками-білорусами показало, що вони рідною мовою не послуговуються анітрішки. Головне — не співають рідною.  
Українська вривалася в шкільні класи не завдяки урокам мови чи літератури, а завдяки підпартному читанню та цитуванню вголос поміж своїми творів Леся Подерв’янського. Російською чогось подібного не було, а Пєтросян та його гебра просто не котирувалися, бо то не хуліганство, смішне й кусюче, а нудна пропаганда. Був в української ще один модус, який змітав на своєму шляху всі можливі просторікування та кліше щодо її недолугості й безкультурності, а також щодо того, що в пристойному товаристві так не говорять. «Nel mezzo del cammin di nostra vita mi ritrovai per una selva oscura, ché la diritta via era smarrita/Здолавши півшляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив прямоту путі прямого», — пише Данте Аліґ’єрі на початку «Divina commedia» в перекладі Максима Стріхи.

На закиди про неспроможність української як мови у сфері культури і науки, мотивовані передусім тим, що немає перекладів ключових текстів, кажу, що це лише тому, що наші руки до того не дотягнулися. Вірю, що дотягнуться

Або ще так, значно простіше: «У норі під землею жив собі гобіт. Не в бридкій загидженій мокрій норі, де повно дохлих червів і тхне багном, але й не в сухій та голій піщаній печері-вигрібанці, де ані сісти, ані поїсти — нічогісінько немає. Була то гобітівська нора, а де гобіти, там і затишок» — так починається «Гобіт, або Туди і Звідти» Джона Толкіна в перекладі Олександра Мокровольського. Або знову складніше: «Найголовніше те, що сховано в тобі. Воно як вії — близько, а не бачиш», як переклав з японської поезію Тіби Сюсаку Нарімаси Андрій Накорчевський. Невже це звучить щось на кшталт обмеженої фєні, мова людей недолугих? На всі закиди про неспроможність української як мови у сфері культури, науки, технологій, мотивовані передусім тим, що немає перекладів ключових текстів зі згаданої галузі, а є, приміром, російською, кажу, що це лише тому, що наші чіпкі руки до того не дотягнулися. Вірю, що дотягнуться.
Повне повернення українських теренів до первинної та домінантної україномовності не станеться просто зараз, не впаде, мов дарунок, із неба, не підкріпиться плачами біля бронзових ідолів різних мастей. Бо іврит у створеній 1948 року Ізраїльській державі для початку треба було відродити, а далі навчити всіх і кожного ним розмовляти. Мова про процес, зокрема процес перетворення чогось мало не огорнутого містикою та пієтетом на частину повсякдення. Оті маленькі щоденні кроки, без істерики, принаймні інвестуючи й наближаючи сприятливі для української умови, якщо інше на індивідуальному рівні не вдається. Ставлячи все назад на ноги з голови. Не відшуковуючи помилок сусіда, не впадаючи в пуризм і боротьбу з діалектами. А роблячи ставку на дітей і молодь, аби те, що вони вважають прикольним, модним, цікавим, у них було українською. Важливо, аби вони за 15 років любили, сварилися, диспутували українською, тією, що від файти до тремпеля. Думаєте, що мова улюбленої дитячої книжки забувається особою протягом життя? Ніколи.
А як щодо дорослих? Грім гримнув, і вже третій рік гримає над дорослими головами з різнокаліберних гармат. Якось довелося послухати коротенький курс із тактичної медицини, самі ази. Коли мова дійшла до того, як саме вголос на полі бою заспокоювати своїх бійців, аби вони, зранені, у стані шоку та бойової ситуації підпустили до себе особу, яка надає медичну допомогу, несподівано виринуло питання мови. До них треба звертатися українською: «Спокійно, свої. Чуєш, я зараз йду до тебе». Бо в болю від осколків і куль не розрізнити шевронів, а чути лише мову. Ця мова пахне паленими шинами, порохом, кров’ю і свободою. І звучить надією.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено