Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 лютого

Експромт і аншлюс

Їм же все пояснили. Адже написав чорним по білому «Україна — не Росія» умовно (умовно!) найбільш промосковський із наших президентів Леонід Кучма (Янукович не рахується: він не промосковський, він продоларовий). А вони не повірили.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (484)
від 23 лютого

Тепер, через три роки після початку активної фази російської агресії, все більш-менш стає прозорим, свідки й, головне, дійові особи драми потроху розбалакались і зрозуміло, що війну планували заздалегідь, задовго. Можливо, коли ще умовно «прокиївський» Єльцин закликав: «Прокинувся вранці — подумай, що ти зробив для України». Тоді ж таки мудрий Джеймс Мейс відгукнувся афористично: «Краще б вони вже спали до обіду». Тобто лідери лідерами, особисті стосунки особистими стосунками, а натура імперського монстра не могла собі зрадити й продукувала те, на що була націлена від самісінького початку. І креслила сценарії, вербувала й розставляла на посади своїх людей, засновувала ЗМІ та «громадські організації», тренувала «зелених чоловічків»...

У попередню добу безперервних обіймів зі східним сусідом деякі вітчизняні аналітики й публіцисти (зок­рема, і ваш покірний слуга) волали про його амбіції на рівні, перепрошую на слові, генетики, але ці тексти в нас сприймалися як маячня божевільних. Тепер кажуть: «Так хто ж знав?».

натура імперського монстра не могла собі зрадити й продукувала те, на що була націлена від початку. І креслила сценарії, вербувала й розставляла на посади своїх людей, засновувала ЗМІ, тренувала «зелених чоловічків»

Найсумніше, що кремлівські архітектори аншлюсу щиро вірили, ніби широкі маси «хохлів» просто-таки марять возз’єднатися зі «старшим братом». Ну, може, десь там за Збручем не марять, а ближче до Дніпра — 100%. На цій вірі ґрунтувалася вся концепція «Новоросії», у яку щедро вливалися гроші, якщо їх не встигали розкрасти дорогою. Цю віру поділяв не лише тупий мийник автомобілів з Ухти, Республіка Комі, а й успішний столичний романіст, не лише гепнутий езотерикою жрець геополітики, а й цинічний чиновник президентської Адміністрації. Розуміння того, що ми з ними різні, вимагало від них надмірних інтелектуальних зусиль та зміни цілої парадигми розумової діяльності.
Там у них соборність, вертикаль і 86%, а в нас три гетьмани. У них культ страждання й жертви, а в нас картоплю треба саджати. У них уроджена ненависть до чужого й інакшого, а в нас поліфонія і різноманітність навіть в емблемі «Євробачення». Це, звісно, спрощення й узагальнення, але загалом діагноз адекватний.

Дві додаткові обставини можна було переплутати зі спорідненістю. Перше — ностальгія за СРСР як простором, де все зрозуміло й визначено наперед, тому сучасна Російська Федерація, яка заклала спадковість відносно совка у свої ідеологічні та культурні підвалини, не може не вабити певної частини українців, переважно передпенсійного та пенсійного віку. Інша річ, що дійсність швидко переконує тих бідолах, які мали необачність на це купитися й перемістилися таки під омофор Москви: пост-КГБ й культ Сталіна є, а соціальних гарантій, навіть ілюзорних, катма. Друга обставина — жага добробуту: мінімалка, пенсії і все таке інше. Тут ніде правди діти: нафтова рента є нафтова рента, крихти з панського столу тонким шаром покривають практично всю територію «однієї сьомої суходолу» (це байка, насправді приблизно однієї дев’ятої) і розумному, спритному, рукатому «хохлу» прогодуватися на ній часом легше, ніж на Батьківщині. Але то вибір лічених відсотків, а розрахунок робився на масу. Маса виявилася неслухняною. Можливо, почасти мають рацію ті, хто твердить, що Путіну ми завдячуємо єдиною нацією. Квітів загарбникам не буде. Будуть кулі.

Читайте також: Операція «Повернення Малоросії»

Цікаво, як тепер виправдовуються перед начальством інтелектуали з різноманітних think tanks у межах Садового кільця, які на міфі про штучно розлучені частини одного народу побудували свою кар’єру? На щастя, залишився другий міф — про агресивний блок НАТО, який підступив упритул до кордонів Росії і чекає нагоди заграбастати її природні багатства, а населення пустити на óргани. Оскільки провалився план «А», вступає в дію план «Б»: стосовно України як потенційного (якби ж то!) натовського авангарду взято курс на розхитування. Навіть якщо не хворіти на теорію змов, достатньо відстежити стрічку новин, а ще краще поспілкуватися з фахівцями, щоб констатувати різке збільшення спецоперацій. Підозрілі інформаційні кампанії, каламутні акції протесту (будьмо чесними перед собою: ні, не всі, тільки ті, де є бюджет на масовку), регіональні сепаратистські рухи — все це потребує кадрового й, зрештою, матеріального ресурсу. Пожвавилися, отже, хтось розв’язав калитку й запустив сценарій. Напевне, як і раніше, не один. У мене наразі єдине риторичне запитання: чому московські еліти можуть як пиляти гроші, так і будувати стратегії (гаразд, підступні, потворні, але ж стратегії!), а наші рідні здатні лише на перше?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.