Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 лютого

Перформанс

Писати про мистецтво нелегко. Писати про сучасне мистецтво незмірно важче. Коли хтось береться за це завдання, а редакція тижневика згодна опублікувати матеріал, можна тільки радіти. Але чи завжди?
Матеріал друкованого видання
№ 7 (483)
від 15 лютого

В останньому випуску Тижня (див. № 5/2017) редактор Ганна Трегуб опублікувала матеріал, присвячений мистецтву виконання, під назвою «Кусати і жалити». Може, й цього разу все пройшло б, якби авторка не порушила тему, не просто близьку мені... Я на ній, як кажуть у народі, зуби з’їв.

Спершу хотів махнути на ту публікацію рукою. Зрештою, некомпетентних текстів на тему сучасного мистецтва не бракує. Але стаття з’явилась у тижневику думок, який я дуже ціную, тож хотів би, щоб матеріали, опубліковані в ньому, були на якомога вищому рівні. У короткій статті не досить місця, аби докладно покритикувати ту публікацію. Я бажав би лише застерегти потенційних читачів, щоб вони не будували своїх знань на підставі інформації, яку в ній знайдуть. Безперечно одне: тема мистецтва виконання варта уваги, і я вірю, що знайдуться дослідники та критики, які візьмуться до спроби аналізу цього феномену сучасного мистецтва: і реальних виступів, і зображень історичного та географічного контексту таких творчих виявів.

Я хочу лише висловити протест проти того, що мистецтво перформансу ставлять в один ряд із такими поняттями, як хуліганство й епатаж. Це неправда. Для тих, хто прагне дізнатись, як зародилося воно в Україні, я дозволю собі подати невеликий історичний екскурс.

Історія розпочинається влітку 1991 року. У Львові відбувається І Бієнале сучасного українського мистецтва. Під час конференції, що супроводжує відкриття цього заходу, презентую мої рефлексії на тему мистецтва перформансу. Починаю так: «Непевність терміна «перформанс» виникає внаслідок відсутності будь-якої програми чи маніфесту, які визначали б: чим є і чим повинен бути «перформанс». Цей термін спонтанно поширився у мистецькому середовищі як позначення конкретних презентацій живого мистецтва і тому визначався на підставі конкретних авторських творів. Мистецтво перформансу — це медіа, яке переходить кордони між дисциплінами, статями, між приватним і публічним, між щоденним життям і мистецтвом, перформанс не ставить принципів, яких належало б дотримуватися». Наступного дня в Театрі імені Марії Заньковецької глядачі могли стати свідками події, про яку київський критик Олег Сидор-Ґібелинда писав як про перший в Україні перформанс, що був виконаний саме як перформанс.

Мистецтво перформансу переходить кордони між дисциплінами, статями, приватним і публічним, щоденним життям і мистецтвом. Перформанс не ставить принципів, яких належало б дотримуватисЯ

Я показав там мій «ритуальний» перформанс «Чорне джерело — золотий камінь», який раніше представив у Торонто, Кембриджі та Варшаві, а ще через кілька днів і в Києві. Отже, перформанс завітав до Львова у вересні 1991-го. Такий ось початок; далі були спроби вписування перформансу як важливого мистецького медіа в діяльність Центру сучасного мистецтва у Києві, який я очолював з осені 1997 року на посаді директора. У червні 1999-го в ЦСМ відбулися перші майстерні перформансу, які підготувала Людмила Моцюк, а проводили Януш Балдиґа та Олєґ Кулік. Навесні 2000-го вперше в Києві свої ідеї в міському просторі втілила сьогодні вже легендарна варшавська «Академія Руху». Восени того самого року Київ відвідав Річард Мартель — один із найважливіших промоутерів перформансу в Канаді. Його перформанс із провокативною назвою «Кошмар Малевича» побачило в Театрі на Подолі понад 300 осіб. Можна сміливо визнати, що на зламі тисячоліть мистецтво перформансу обжилося в Україні остаточно, хоча й надалі лишається маргінальним явищем. Не сформувалася група митців, які займалися б переважно перформансами, не було також серйознішої ініціативи, яка спробувала б задати цьому явищу організаційні рамки.

Bосени 2006 року я прийняв новий виклик, організувавши у співпраці з Центром Леся Курбаса в Києві Перші Дні мистецтва перформанс. Бути їх куратором я запросив Вальдемара Татарчука — організатора Європейського фестивалю мистецтва перфоpмансу. 2008 року завдяки Влодкові Кауфману та Маркіянові Іващишину з мистецького об’єднання «Дзиґа» Дні знайшли новий притулок у Львові. 2009 року я ініціював у їхніх межах Школу перформансу й запросив керувати нею професора Януша Балдиґу, відомого перформера і члена «Академії Руху». Дні мистецтва перформансу, а в їхніх межах і Школа перформансу існують досі. Оце й усе, коротко, як у телеграмі.

ПЕРФОРМАНС може бути магічний, ангажуючий, тривожний і заворожливий, може бути проникливий, зворушливий, простий, тілесний, прекрасний і відштовхуючий. ПЕРФОРМАНС — це приватні ритуали й публічна активність, катарсис і конфронтація.

Читайте також: Іван Семесюк: «Хуліганити можна й потрібно осмислено, з орднунгом та чіткою стратегією»

Дія перформера — це лише початок діалогу. Ми всі є перформерами, навіть якщо тільки граємо роль глядача.

Я мрію, щоб в Тижні з’явилися світлі роздуми на тему мистецтва, подібні до тих, які можна знайти в тижневику New Yorker. Пітер Шельдаль, тамтешній редактор відділу критики, вважає, що критика мистецтва має бути такою, аби її легко і з насолодою читало якомога більше людей. Як він слушно зауважив, «немає жодної заслуги в тому, щоб бути незбагненним, плутаним або зарозумілим». Я вже не згадую про те, що не буде ніякої заслуги, якщо писати про мистецтво без ретельної попередньої підготовки.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено